Після того як цивілізовані країни дружно сказали «Ні» цинічній спробі Кремля порушити міжнародне право, всі світові події після окупації Криму правильно розглядати в «український бінокль». «Патамушто» – як кажуть росіяни. Зокрема, на головну інтригу останнього часу Ердоган – Путін. Можливо, для багатьох спостерігачів збитий турецьким винищувачем російський фронтовий бомбардувальник Су-24М став несподіванкою, але не для тих, хто знайомий з історією турецько-україно-російських відносин. Зрозуміло, Україна і Туреччина були не настільки дружні, щоб розцінювати вчинок Ердогана як знак солідарності з Порошенком. Однак з початком окупації Криму і подальшим утисками кримських татар висловлювалися припущення, що Туреччина не залишиться в стороні від цього «бєспрєдєла». «Патамушто», згідно концепції Реджепа Ердогана про «пан-турецькому світі», кримські татари перебувають під захистом Туреччини.

Туреччина – Україна

Відносини Туреччини з північними сусідами, яким більше п’ятисот років, ніколи не були спокійними. За ці роки турки багаторазово воювали і з українцями, і з росіянами, однак при цьому перших поважали, а других не любили.

Нерозривні «узи дружби» беруть початок з кінця 15 століття, коли Туреччина, підкоривши кримських татар, почала освоювати північне узбережжя Чорного моря. Протягом двох наступних століть татари самі або спільно з турками нападали на українські землі, спустошуючи житла, грабуючи населення і забираючи в полон українських невільників, яких потім продавали в Криму і Туреччини.

Претенденти на ласі українські землі, воюючи один з одним, вели війни аж до кінця 18-го століття. У цей же період, в умовах протиборства трьох найлютіших ворогів – Польщі, Московської держави та Османської Імперії, відбувалося формування української нації. У своєрідному «бермудському» трикутнику, українські князі фактично постали перед вибором – з ким проти кого дружити?

Тоді ж вітчизняна дипломатія народила дві концепції зовнішньої політики. Після створення Запорізької Січі українським князем Дмитром Вишневецьким на дніпровському острові Хортиця, була сформована анти-Османська концепція. Практично до 1648 року українське козацтво традиційно орієнтувався на участь у антитурецькій коаліції західних або східноєвропейських держав.

Друга концепція української зовнішньої політики мала на меті союзницькі відносини з Туреччиною і Кримським ханством на противагу планам і зусиллям Польщі та Московії.

Як відомо, обидві концепції не принесли бажаного результату, і українські землі разом з нескореним народом повністю опинилися під московським пануванням аж до 2014 року. Хто ж знав, що через стільки років Україна і Туреччина знову опиняться в одній – антиросійській – коаліції?

Що цікаво – Османська імперія, яка прямо і опосередкована (через кримських татар) багаторазово приносила лихо українському народу, першою визнала право українців на створення незалежної держави. Так, в жовтні 1914 року представник Союзу Визволення України в Туреччині Мар’ян Меленевський (Басок) був прийнятий міністром внутрішніх справ Талаат-бей, який заявив, що «турецький уряд сприятиме українському народу в справі створення незалежної держави». Для української історії Декларація Талаат-бея має таке ж значення, як відома декларація Бальфура для історії єврейського народу і держави Ізраїль. А ось Москва в різних державних утвореннях (Російська імперія, СРСР, Росія) на протязі всієї своєї історії так і не змогла прийняти об’єктивну реальність і визнати право українців на самостійну державу. Та й Туреччину вона залишила в спокої лише після 1953 року, коли та стала членом НАТО.

Туреччина – Росія

Військове та політичне протистояння Росії та Туреччини в 16-19 століттях ознаменувався численними війнами (остання – у 1877-1878 рр.), які багато в чому визначили розпад Османської імперії. Розпад будь-якої імперії в будь-які часи – благо для її сусідів, але історична, «імперська» пам’ять народу, як би він до цього не ставився, довго зберігає ім’я «винуватця». Так, розпад СРСР народами, що населяли імперію назавжди асоціюватиметься з ім’ям Михайла Горбачова. Британці завжди будуть пам’ятати ім’я Чарльза, принца Уельського, який брав участь у передачі Гонконгу КНР, що стало для них «кінцем Імперії», і так далі. Турки завжди пам’ятали і будуть пам’ятати, що саме Росія «розвалила» Османську імперію, що Росія висувала територіальні претензії і що хотіла відібрати протоку Дарданелли в 1945 році.

У мирних умовах історичне минуле – не перешкода діловим відносинам, в умовах загострення міжнародного стану – ідеальний каталізатор військових дій. До останнього часу Туреччина успішно вела торгівлю з Росією. А оскільки в 2014 році утрималася від запровадження санкцій за прикладом країн ЄС, то взагалі товарообіг Росії і Туреччини виріс до 31 мільярдів доларів. У поточному році Туреччина збільшила постачання ще на 25-30%!

І все було б добре, якби Путін не пішов у Сирію і не наступив туркам на «національний» мозоль. Краще б він відправив обмежений контингент своїх військ на острів Пасхи. Не впоравшись з братами-слов’янами, незграбний російський ведмідь поліз в мусульманський світ і події прийняли несподіваний поворот.

Після слів Путіна про «удар у спину» і його відмову зустрічатися з Ердоганом на кліматичному саміті 30 листопада 2015 року стало очевидним – російський президент пішов «ва-банк». Відповідні кроки Росії на збитий літак, можливо, не виглядають адекватними – згортання дипломатичних контактів з Анкарою, часткова заборона на турецькі товари (від нижньої білизни і мандарин до автомобілів Тойота), нагнітання напруженості в суспільство щодо «зрадника», попередження російським туристам в Туреччині та інше – все це, як на мій погляд, лише прелюдія до нового витка напруженості на Близькому Сході.

У цій ситуації Туреччина зіграла на випередження. Ердоган заявив, що країна знаходиться під загрозою військової небезпеки з боку Росії і тому прийнято принципове рішення закрити Босфор і Дарданелли для всіх судів Росії. Було, було…

Турецький гамбіт

Зрозуміло, віддаючи наказ на знищення літака, Туреччина розуміла, на що йшла. І навряд чи такий крок був зроблений без попередження союзників по НАТО. Більше того, Ердоган пішов на нього після терактів у Франції. Не ДО, а ПІСЛЯ, хоча російські бомбардувальники і раніше «порушували кордон» не один раз. Чому – поки можна лише припускати. Здається, в даному випадку, руками Туреччини був прискорений уповільнений процес у мозку шизофреника з метою мінімізувати людські і матеріальні втрати в майбутньому. Одна справа, коли росіяни відбирають Крим і бомблять Донбас, інша справа – влаштовують показові теракти в одній зі світових столиць і бомблять Сирію, від біженців з якої потерпає вся Європа. І, судячи з поведінки кремлівського правителя, відповідь з інструментарію гібридної війни виявився для нього несподіваною і досить ефективною. Точніше – принизливою.

В цей же час, поки увага світової громадськості була прикута до Франції і Туреччини, події в Україні продовжували розвиватися за явно синхронним сценарієм. Після візиту в США Мустафи Джемілєва, виявилося, що Криму легко влаштувати енергетичну блокаду. Настільки легко, що ні українські силовики, ні навіть українські олігархи не в змозі цьому перешкодити. Несподівано з’ясувалося, що й Порошенко не проти. Поки Путін розбирався з турецькими мандаринами, на позбавлений електроенергії Крим був перекритий ще й транспортний коридор. Україна показала свою «секретну зброю» у гібридній війні. На той випадок, якщо Путін все ще нічого не зрозумів.

А тут ще Республіка Татарстан, один з суб’єктів Російської федерації, офіційно зажадала суверенітету. І далекобійники понаїхали під Москву – робити їм нічого! І на 12 грудня опозиція захотіла провести в центрі Москви Марш змін – наче змовилися…

«Український бінокль» показує, як стрімко почали розвиватися події після 13 листопада в Парижі. І світ бачить, що Путін не готовий до гібридної відповіді. Світ бачить, що «король голий», що хвалені збройні сили РФ насправді – міф, і що прийшла пора давати агресору здачі…

Найближчим часом може статися все, що завгодно і де завгодно – у Франції, Туреччини, Сирії, Україні, Татарстані, Сибіру, Китаї… Але щоб не відбувалося, це буде продовженням гібридної відповіді Путіну. Як кажуть в Росії, є час розкидати й час збирати каміння.

Джерело