У другій частині представляємо типів подібних Браніцькому. Людей, що роблять з себе героїв, утікаючи від відповідальності, власних зобов’язань та власних невдач. Трагічним є те, що за їхнє боягузтво та життєві поразки можуть розплачуватись люди, що лише захищають цілісність своєї країни.

Перед нами – далеко не свята трійця «героїв» Новоросії, серед якої, зокрема, Райтман являє собою показовий приклад моральної вбогості.

Штефан Потоцки (Štefan Potocký)

Потоцки з’являється на сцені під час протестів «Горила»

Потоцки, минуле якого пов’язане, поміж іншим, з участю у французькому Іноземному легіоні, з’являється на сцені під час протестів «Горила» – на початку 2012 р. Бере участь у демонстраціях, а 23 березня в промові на площі театрально демонструє готовність повернути президенту нагороди, отримані ним за участь у миротворчих операціях у складі збройних сил Словацької Республіки та UNPROFOR. Нагороди кинув через паркан перед президентським палацом, при цьому якось підзабувши про «юдин гріш», отриманий ним за участь у місіях. Окрім іншого, розповів, що участь у протестах бере, зокрема, заради своїх двох дітей. Проте минуло небагато часу – і ця його заява була ним же поставлена під цілковитий сумнів.

«Хода пристойних людей»
Під кінець так званої «Ходи пристойних людей», в якій на підтримку Оскара Доброводського через проблеми останнього з непристосовними людьми взяли участь переважно прихильники радикальних націоналістичних угрупувань, разом з колишнім працівником міської поліції та кандидатом від Народної партії «Наша Словаччина» (ĽSNS) Маріаном Мішуном спалив прапор Європейського Союзу. За їхньою версією, над прапором ненависного ЄС було виконано обряд очищення через вогонь. Хоча це, на мою думку, був лише зайве криміналізований та розкручений в ЗМІ театральний жест, що створив їм у їхньому середовищі ореол героїв та мучеників, і Потоцкий отримав у багатьох значний авторитет.

Забираємо назад свою країну

У той час як демонстрації при протестах «Горила», що виражали справедливе невдоволення людей керівництвом нашої держави та всюдисущою корупцією, були драмою, їхнє продовження поступово дедалі більше нагадувало фарс. Свою роль у цьому відіграв – або, скоріше, артистично зіграв – також Потоцки. У камуфляжі з написом на спині «Переможці ніколи не здаються. Ті, що здаються, ніколи не переможуть» регулярно з’являвся на дедалі менш численних заходах разом зі жменькою гротескних фігур «професійних» вуличних революціонерів.

Турне «Народе, повстань»

Навесні 2014 р. Штефан Потоцки разом з Філіпом Ґаламбошем (безробітним «революціонером»), Петром Бадюром-Санве (колишнім кандидатом від Компартії Словаччини, що зображає з себе журналіста) та Мартіном Урмінски (ведучим радіостанції Slobodný vysielač («Вільний передавач»), що згодом потрапив до в’язниці за злісну несплату аліментів на трьох своїх дітей), вирушив на так зване турне «Народе, повстань». Плани були грандіозними, але реальність виявилася сумною. У дійсності плани на підбурювання словацького села до повстання та звернення до громадськості через муніципальне радіо виявилися нереальними та при контакті з дійсністю розвіялися, як дим. Єдиним пунктом програми, крім долання непогоди, сидіння в місцевих запльованих забігайлівках та геройського позування на фотографіях з російським прапором, перекресленою емблемою НАТО та потоптаним прапором ЄС, врешті-решт стало розклеювання наліпок з рекламою «Вільного передавача» на всіх можливих та неможливих місцях.

Виїзд в Україну

25 липня 2014 Потоцки разом з Веронікою Моравцовою (Мразовою) та Філіпом Ґаламбошем в авто, позиченому Петром Пушкаром, виїздить з гуманітарною допомогою на територію, контрольовану проросійськими бойовиками на сході України. Їдуть, звісно, не через Україну, а в об’їзд – через Польщу, Балтію та Росію (в інтерв’ю ідейно близькій пресі Потоцки про це невдовзі безцеремонно бреше, – мовляв, їх не пустили через Україну, тому поїхали через Білорусь). Вероніка деякий час грається в журналіста, після чого повертається в Словаччину. Потоцки та Ґаламбош залишаються. Ґаламбош повертається наприкінці січня 2015 р., а Потоцки опиняється в одному з сепаратистських формувань.

Потоцки – найманець

В інтерв’ю місцевій пресі від 30 січня 2015 р. Потоцки заявляє, що приїхав в Україну воювати з Європейським Союзом, оскільки з самого початку був проти вступу Словаччини до цієї організації. На його думку, ми стали колонією, а ЄС зробила нас жебраками. Нашу економіку, на думку Потоцького, зруйновано, і нас безсоромно експлуатують. Сам себе характеризує як професійного революціонера, що боровся з корумпованим режимом та олігархами. Заявив, що таких, як він, у Словаччині 25 000 (мені здається, що принаймні два нулі тут зайві). В Україну прибув з гуманітарною допомогою та невдовзі долучився до батальйону «Призрак». Батальйон складався з 15 людей. Три словаки, три серби, решта – росіяни. Командував ними Олексій Мозговий, що невдовзі загинув за 30 км від лінії фронту. Своїм нинішнім становищем Потоцки, схоже, задоволений та заявляє, що вистоїть «до кінця будь-якої ціною». На його фотографіях можна бачити групу чоловіків, що не дуже нагадують регулярний військовий загін та люблять фотографуватись з емблемою «Хулігани». А як заповіт батьківщині, що свідчить про його мегаломанію, можна сприймати наступні слова: «Вже набридло сидіти та спостерігати, що з нами зробили за 25 років… намагався їм це пояснити, але по-доброму не зрозуміли… нічого не знають, гадки не мають, кому плюнули в борщ».

Що написала про Потоцького людина, яка заявляє про знайомство з ним, у коментарях до першої частини блогу

TEMERAF – «Цього хлопця я знаю вже роки, дитинство провели разом. У мене, може, була тільки трохи краща сім’я. Він завжди був трохи іншим, важко сказати, чи справді він такий тупоголовий, або просто потребував потрапити знову до своїх. Скоріше за все, десь посередині. Штево не вміє жити по-іншому, крім як в армії, нездатний жити звичайним цивільним життям; коли він не міг повернутися до легіону, то не спромігся знайти собі місце, це сумна історія. Тільки найманство змогло повернути йому відчуття, що він комусь потрібний. З іншого боку, яким би психом він не був за звичайними критеріями, ніколи не залишав товариша в скруті та ніколи не підставляв своїх друзів. Може, він нездатний мати нормальну сім’ю, до чого його довели дитинство та виховання. Якби в нього була сім’я в тому розумінні, як у нормальних людей, з нього могло б стати щось путяще. Це – невдача тих, хто міг щось вдіяти. Якби будь-хто з нас виховувався на цінностях, що йому прищеплювалися, результат, мабуть, був би схожим. Якщо ставити питання, чи є він небезпечним – це так. У нього чудова підготовка та досить високий коефіцієнт IQ, добрі здібності до ручної роботи, здатність невпинно прямувати до своєї мети. У правильних руках – ідеальний солдат. Не в тих руках – некерована ракета. З ним важко впоратись, проте він надзвичайно сумлінний в роботі, яка йому по душі. Опиняючись поза центром уваги, втрачає опору під ногами. У звичайному суспільстві не вміє діяти. Я б своє життя за його життя не виміняв, і напевно таких знайдеться небагато. Що б тут про нього не написали, це буде тільки частина історії.

Що стосується його підготовки – є практичний досвід роботи з мінними системами всіх видів, володіє легкою зброєю та зброєю середньої тяжкості, першокласно розуміється в тактиці, отримав антитерористичну підготовку та 15 років свого життя провів у різних озброєних конфліктах по всьому світі – Югославія, Іноземний легіон, найманець у різних частинах світу. У дитинстві пережив таке, від чого інші були б донині в божевільні. Здатний у принципі на що завгодно. З того, що я написав, жодне слово не вигадано, і можна бути впевненими, що це дає тільки помірковане уявлення про того, про кого йде мова, і з тих хлопців, про яких тут пишеться, він єдиний справді небезпечний. Пишу це не для того, аби його вихваляти або виправдовувати. Люди зазвичай називають його психопатом першої категорії, а я кажу, що вони мають рацію. Але з пантелику він збився не сам.»

У мене немає підстав не вірити цим словам, хоч і не знайомий з автором. Проте до того образу, який створюється за фрагментами з преси, відео, промовами Потоцького, коментарями та фотографіями за три роки спостереження, вони цілком чітко вписуються. Образ людини з викривленим світобаченням, схибленої на прагненні змінити світ таким чином, аби той відповідав його уявленням. Здатної створювати міфи, вигадувати, вводити в оману і, схоже, сам у це щиро вірити. А хто його «збив з пантелику», як пише його знайомий? Питання залишаю відкритим. Додам тільки, що без масованої кремлівської пропаганди, що запопадливо розповсюджується і в Словаччині, доля Штефана Потоцки, наперекір усьому, могла скластись цілком по-іншому.

Герой «без страху і докору» та реальність

Якщо фан-клуб захоплено ахає та вклоняється своєму герою, дійсність є іншою. Виявляється, що реальне життя, особливо що стосується його власної сім’ї, Потоцькому фатально не вдалося. Власна дочка про нього говорить: «Він ніякий не спритник, він – нуль, що втікає від проблем» (що йому, нарешті, вдалося); «у нього нормальна сім’я – без алкоголю та подібних справ» – і під кінець жорсткі слова: «Ти – скотина!! Тобі вже справді немає про що теревенити?!! Краще приходь до суду та розірви шлюб!! А твоя допомога нам не потрібна!! Впораємося й самі з братом!!». А дружина констатує, що він «на дітей не дає ні копійки» та просить тільки про одне «Прошу, приїжджай, нарешті, розірвати шлюб. Дозволь нам жити своїм життям!»

Потоцки в ЗМІ

Схвальну згадку про спалення прапора приніс негативно відомий коричнюватий Prop. Про покарання поінформували Телевізійні новини, а про результати оскарження – TA3. 25 січня 2015 р. «СРБски ФБРепортер» приносить інформацію про словацького унтер-офіцера Потоцького, що був у Югославії в 1993–94 рр. та підрозділах UNPROFOR у 1998–99 р. і просить вибачення у сербського народу. Далі: 29 січня – «Новая Газета», 30 січня – наші Topky та Aktuálne.sk.

Фотографії

Титульна та головна фотографії – джерела: 1, 2

Повернення медалі – джерело тут

Протести “Горила” – джерело тут

Під Національною Радою (парламентом) Словацької Республіки – джерело тут

Спалення прапора ЄС – джерело тут

“Забираємо назад свою країну”. Штефан Потоцки з Петером Сігелски, Маріаном Мішуном та Тібором Ростасом – джерело тут

Промова Потоцького – джерело тут

Турне “Народе, повстань” – джерело тут

В Україні – джерела: 1, 2

Потоцки – найманець. Джерела: 1, 2, 3, 4

Емблема підрозділу Потоцького – джерело тут

Потоцки без прикрас – джерело тут

 

Маріо Райтман (Mário Reitman)

Забіяка з Сасової (район міста Банська Бистриця – прим. перекл.), що в минулому мав проблеми з наркотиками, злодій та викрадач авто. Таку репутацію створює преса багатообіцяючому герою «Новоросії».

Райтман та його минуле

У минулому мав сім судимостей, з них у трьох випадках засуджений до безумовного покарання. Востаннє визнаний винним у заподіянні тілесних ушкоджень, за що отримав покарання у вигляді позбавлення волі на 60 місяців. У цьому контексті поговорюють також про «халтури» на користь неназваної групи організованої злочинності з міста Банська Бистриця.

У Луганську

Після прибуття в 2014 р. Райтман, за власними словами, був зарахований до батальйону «Призрак» Олексія Мозгового. В інтерв’ю виданню «Завтра» він заявляє: «В Україну приїхав, оскільки був переконаний, що там відбувається геноцид росіян, а українська армія вбиває мирне населення. Якби не приїхав, мені було б так тяжко на душі, як нікому не бажаю.»
У Луганську, за його словами, служив два з половиню місяці, після чого був поранений. Снайпер влучив у бік. Відвезли до лікарні в місті Красний Луч (в офіційному повідомленні говориться про Ровеньки), де про нього добре піклувалися. Невдовзі разом з іншими пораненими був евакуйований до міста Новошахтинськ, що знаходиться в Ростовській області Росії.

Традиційний фольклор

Стосовно закону, відповідно до якого йому на батьківщині за службу в лавах бойовиків загрожує чотири роки ув’язнення, говорить: «Влада оголосила нас терористами, проте прості люди – на боці братнього російського народу». Під кінець інтерв’ю ще й звинувачує НАТО та США в «прагненні втягнути Росію у війну», заявляє, що «американський долар нічого не вартий, тому американцям не до вподоби мир», хвалить «досвідченого стратега Путіна» та висловлює переконання: «чим скоріше Росія переможе, тим краще для всіх». Може, це тільки мені здається, що Маріо якось випав з ролі, – адже Росія, за неодноразовими заявами, не має нічого спільного з конфліктом в Україні?

У Донецьку

Маріо Райтман разом з колишніми тілоохоронцями (?) – чехами Їржі Урбанеком («Бегемот») та Павелом Боткою («Кавказ»), що прибули в Донецьк у квітні 2015 р. та на сьогоднішній день служать у підрозділі, яким командує інший чех – майор Мартін Сукуп, – дали інтерв’ю російському телебаченню. Пережовують звичні фрази, – мовляв, виїхати в Україну їх спонукали повідомлення про те, як українська армія вбиває власних громадян. Райтман, що бере на себе позивний «Ґабчік» та проголошує себе комуністом, заявляє, що за соціалізму в нас було краще, а зараз слов’яни, що живуть у Європі, стали рабами англосаксів.

Інтерв’ю в Ukraina.ru

В окремому інтерв’ю Райтман, крім повідомлення, що за фахом він тілоохоронець(!), розповідає про цікаву річ. За його словами, з лікарні в Росії його виписали 17 вересня 2014 в Словаччину, хоча в нього не було ніяких документів. Яким чином дістався до Словаччини без документів, вже не пояснює. На батьківщині начебто продовжував лікування, не приховуючи від словацьких лікарів, де та за яких обставин був поранений. В Україну – вже не до Луганська, а Донецька – повернувся 14 липня 2015 р. Заявив, що «залишиться тут, доки буде живий», та подякував чеській активістці Нелі Лісковій за допомогу чеським та словацьким добровольцям, що воюють в Україні.

Міжусобиці зі Штефаном Потоцки

Наприкінці жовтня 2014 р., коли Райтман, за власними словами, був у Словаччині та лікувався після поранення, він звинуватив Потоцького: «Стево – злодій та вбивця, що мало не застрелив своїх, але залишив це в таємниці, оголошений ФСБ в розшук… Я в це не вірю… Адже він нікуди не втікав, усюди бігав привселюдно, і його могли в будь-який момент затримати. Хлопці потрапили до загону ренегатів, що займалися мародерством, їхній командир нахапав два мільйони доларів, а коли Само привернув до цього увагу, тоді Стефан отримав наказ їх ліквідувати. Тільки це йому не вдалося, бо на них напали, і на місце, де були хлопці, впала артилерійська граната. Стево забрав документи та всі речі хлопців, заявивши потім, що там усе згоріло, тому хлопцям довелося повернутись додому… Дякую за подібну фігню… Це була не артилерійська граната, а два нальоти… і його там не було… фото є… Поздравляю»
Потоцки у боргу не залишився: «Єврей за походженням… з фашистським татуюванням… Маріо Райтман… усе підкріплю… та бреше, коли я не можу захищатись… підпалює автівки за 3 тисячі».

У цьому випадку, коли одне твердження стоїть проти другого, я, безсумнівно, схиляюся на бік Штефана Потоцки, оскільки звинувачення Райтмана проти нього зовсім не вписуються до профілю Потоцького. Заяви Потоцького щодо Райтмана, навпаки, враховуючи його кримінальне минуле, ідеально підходять до нього. Хоча, може, товариші по зброї тільки трохи жартували.

Фотографії

Головна фотографія – джерело тут

Райтман пару років тому в Банській Бистриці

Райтман після поранення в лікарні – джерело тут

Райтман з товаришем – джерело тут

Райтман разом з двома іншими словаками – джерела: 1, 2

Павел Ботка, Їржі Урбанек, Маріо Райтман – джерело тут

Райтман – джерело тут

 

Мірослав Рогач (Miroslav Roháč)

Мандрівник, що народився в Жиліні, кілька років жив в Ірландії та Англії, кілька місяців – у Франції та Італії. Проте з-за кордону завжди повертався на батьківщину. Але якось одного дня позбирав речі та поїхав в Україну.

В Україні

У київському аеропорту прибуття Рогача зареєстрували 3 липня 2015 р. Днем пізніше він вже був у Донецьку, а 6 червня записався добровольцем до підрозділу сепаратистів. Ще того ж дня у пості на Facebook просив друзів «відкривати очі іншим, бо в Україні вирішується й наша доля». У серпні потрапив у полон у боях під Іловайськом, приблизно 35 кілометрів на схід від Донецька. 4 вересня українці звільнили його в порядку обміну полоненими. Цікавим є те, що бійцям, які взяли його в полон, він заявляв, що він серб. Проте його видали словацькі документи, що були в нього з собою. Після звільнення з полону вже не бажає продовжувати боротьбу зі зброєю в руках, а хотів би допомагати місцевим в інший спосіб. Мабуть, полон залишив на ньому відбиток – скаржився на дуже погані умови. Заявив, що повертатись у Словаччину вже не збирається.

Заяви Рогача в пресі

Щодо міркувань свого від’їзду в Україну Рогач розповів: «Я – проста людина, яка дійшла висновку, що те, що відбувається з загальносвітової точки зору, є поганим. Я ціную свободу людей та вважаю, що застосовувати власну армію проти свого населення – це найбільше звірство, які політики могли скоїти. Саме тому вирішив встати на бік самооборони.» Владу в Києві назвав «зрадницькою та фашистською». За його словами, у Донбасі живуть «люди Новоросії, яким ніхто не допомагає», тому й прийшов їм на допомогу. Своє ставлення до Європи визначив як прохолодне, оскільки в Європі, на його думку, більшість людей цікавлять тільки гроші. Словаччина – член ЄС, а для ЄС та НАТО Росія – ворог, проте люди в Словаччині люблять Росію та російських людей, а також інші народи колишнього СРСР.

На питання, чи збирається він повертатись у Словаччину, відповів: «Я вдома там, де знаходжуся в даний момент. Люди з мого довкілля подбали про те, аби я почувався тут як удома, як один з них. Якщо я повернуся в Словаччину, за службу в іноземній армії мене чекає «винагорода» строком від чотирьох до восьми років ув’язнення. Таким чином, відповідь ясна – ні, в Словаччину не повернуся. Своє майбутнє бачу громадянином Російської Федерації. Може бути мова й про те, аби я став громадянином новоствореної Новоросії, проте мій шлях веде далі – до Росії.»

Про Рогача та його українську авантюру поступово інформували наступні ЗМІ: Pravda 20. 08. 2014 р., HN 20. 08. 14, Čas 21. 08. 14, Bystricoviny 21. 08. 14, Pravda 11. 09. 14, Pravda 13. 09. 14, Čas 23. 09. 14, Aktuality 05. 02. 15. Інтерв’ю з ним можна знайти і на YouTube.

Фотографії

Головна фотографія – джерело тут

Рогач після прибуття в Україну – джерело тут

Рогач – снайпер, джерело тут

Бойові побратими – джерело тут

Інформація про взяття Рогача в полон – джерело тут

У полоні – джерело тут

Після звільнення з полону – джерела: 1, 2

У московському аеропорту “Внуково” з так званими “мирними борцями” та цим паном з Санкт-Петербурга – джерела: 1, 2

 

Міхал Бем (Michal Böhm)

У повідомленні про поранення та лікування Маріо Райтмана згадується ще один поранений словак – Міхал Бем з міста Партізанске, що після поранень, за повідомленням, повернувся в Словаччину. Про нього та інших – може, коли-небудь іншим разом.

Повідомлення про поранення – джерело тут

Профіль Міхала Бема в російській соцмережі – джерело тут

 

Томаш Ревай (Tomáš Révay)

У зв’язку з численними відзивами вважаю коректним згадати, що й з протилежного боку конфлікту воюють добровольці зі Словаччини. Мартін Сойка Кепрта у коментарях говорив про трьох. Мені з преси відомо тільки про одного. Це – Томаш Ревай з батальйону «Азов». Особисто я не підтримую участь громадян СР у зарубіжних конфліктах, за винятком військовослужбовців Армії СР на офіційних місіях. Проте не хочу приховувати: якщо хтось воює на боці збройних сил країни, що захищає свою територіальну цілісність, все-таки відчуваю певну відмінність від людей, що воюють у складі підрозділів, якими командують та в яких воюють «добровольці та відпускники» з країни сильного та експансивного сусіда, який, крім того, постачає їм сучасну військову техніку та фахівців для її обслуговування.

Джерело тут

Для тих, хто читає російською: дуже добра стаття про стан справ у східній Україні.
Першу частину блогу про словацьких найманців в Україні читайте тут.

Джерело: DenníkN, 17 грудня 2015 р.

Переклад: Сватослав Щиголь

Джерело