Важке випробування для патріотичного громадянина рідної держави – повертатися з України, де панують закони цивілізованого світу, у сіру зону беззаконня.

Потяг провозить тебе повз охайні, недавно відреставровані вокзали Слов’янська, Краматорська. Люди поволі сходять з потяга, їх все менш залишається у вагоні і ти починаєш вдивлятися в обличчя тих, хто залишився, шукаючи можливих попутників до так званих «ДНР» та «ЛНР» – окупованих Росією територій Донбасу.

Ось нарешті остання зупинка, кінцева – Костянтинівка. Сьома година тридцять хвилин ранку. Потяг далі не йде. Виходять люди з сумками, військові, старі люди. До них підбігають ті, хто хоче на них заробити. Відвезти до лінії розмежування між двома світами – території, яка колись була одним цілим – Донбасом.

Фото автора

Зайнявши замовлене ще з Києва по мобільному телефону місце в автобусі марки «Еталон» і віддавши 250 гривень до Донецька (квиток на потяг з Києва до Костянтинівки обійшовся в 110 гривень), усі разом з сумками та страхами, як воно буде, ми вирушили у тяжку та невідому дорогу. Водій дав вказівки, як себе вести, роздав візитні картки, на яких усі пасажири записали номер автобуса та ім’я водія, який буде чекати нас по той бік цивілізаційного розлому.

По дорозі до Артемівська вистояли чергу на блокпості Збройних сил України, раніше тут не перевіряли. Біля залізничного вокзалу Артемівськ із автобуса «Еталон» пересіли у так званий «муніципальний» ПАЗ. Усім місця не було, то довелось деяким пасажирам стояти, знайшовши місце між сумками у проході. Водій поставив табличку звичайного рейсового автобуса, який відправляється з автостанції Артемівська. І ми перейшли у другий етап переходу на той бік відкушеного Кремлем шматка території України.

На територію КПП «Зайцеве» заїхали без черги. Стали на стоянку автотранспорту. Деякий час зачекали, двері автобуса не відкривали. Потім усі пасажири вийшли із сумками та вистроїлися у дві шеренги. Дістали паспорти, знявши обкладинки. Слід звернути увагу на те, що паперовий пропуск необов’язковий, оскільки громадянин вже є у базі даних за своїм власним прізвищем. Пильно вдивляючись в обличчя кожного, паспорти забрали на перевірку до пересувної станції з тарілкою стільникового інтернету. Тим часом, перевірили сумки та багаж в них, люб’язно попросивши їх відкрити. Здивувало те, що чоловіка середніх років, який читав у дорозі книгу про українських козаків та проукраїнськи налаштованого, ретельно перевірили після того як, перегорнувши листи книги, зрозуміли про що в ній написано.

Нарешті перевірка скінчилася, і змерзлі мігранти власної країни зайняли міста у салоні ПАЗа. Паспорти вже роздавали методом переклички. Другий український блокпост «Майорськ» пересікли без жодної зупинки. За ним нас чекав білий «Богдан». Почався третій етап подорожі до власного дому, який кремлівський гравець вирішив у тебе відібрати, але який так не хочеться йому віддавати.

Краєвиди за вікном змінилися. Розбиті будинки, забиті дошками вікна, розтрощені паливні заправки, залізничні колії без електричних дротів з міді. Складається враження, що кремлівський дракон усе пережував, а те, що недоїв, виплюнув. Із шести блокпостів «ДНР» зупинили тільки на одному. У салон заглянув молодий хлопець у камуфляжі і сказав підняти догори паспорти, деякі і не встигли їх дістати, як він вже вийшов із автобуса.

Помітно те, що бойовиків стало менше, ентузіазм «русского мира» зник у їххніх очах. Знамена та хоругви обтріпалися та висять наче ганчір’я шматками на захаращених сміттям блокпостах. Бойовики, які мерзнуть на блокпостах «ДНРії», переважно молоді і не отримують зарплатні, тому не бажають служити сумлінно.

Чим ближче до Донецька, тим більше з’являються рекламних щитів із закликами вступати у лави бойовиків «ДНР» та захищати Донбас. Але на противагу цим закликам, патріоти України пишуть інші. На шляхопроводі на в’їзді у Макіївку написано «Донбас вставай с колен, бей оккупантов!». На кінотеатрі «Донецьк» намалювали український прапор та написали: «Свободный город от рашистких оккупантов». Є написи «Путин убийца», «Путин х…о».

Схоже на те, що помпезно з розголосом у ЗМІ, знявши літеру «Ь» зі стели «Донецьк» на в’їзді у місто, окупанти більш нінащо, окрім пограбувань та мародерства не спромоглись. Стела «Макіївка» на в’їзді залишилися з українськими літерами. Як і усі дороговкази залишились українською мовою. Автобусні зупинки пофарбовані у кольори українського прапору, як і паркани, ларьки, деякі будинки та магазини. Десь на парканах облізла фарба синього та жовтого кольору, але ніхто вже не замальовує написи з антиросійськими висловами, не фарбує стели у кольори російського прапору чи так званої «ДНР». Здається у цій війні фарб та кольорів українські патріоти одтримали перемогу.

Фото автора

Ось нарешті і автостанція «Мотель». Написи напрямків – українською мовою. Біля ларька з пиріжками група російських голодних солдат у черзі з шевронами, на яких чітко написано «Вооружённые сили РФ». На автобусах українські номери з українським прапором, а на дорогах військова техніка Росії з номерами у трикутниках (Донецьке угруповання), квадратах (Луганське) і навіть у колі (ЮФ Збройних сил РФ).

О 13-й годині ми опинилися в окупованому Росією, колись квітучому, а нині пограбованому, занедбаному українському місті. Доїхали швидко завдяки налагодженій схемі, на якій хтось із обох боків заробляє гроші. Хочеться вірити у те, що колись ці штучні бар’єри, зведені політиканами, зникнуть, і весь Донбас знову стане єдиним цілим із Україною.

Мирослав Тямущий, пенсіонер, місто Торез

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

Джерело