Прес-центр штабу АТО

В ПІСКАХ ЧЕКАЮТЬ, КОЛИ ВОРОГ ПОВЕРНЕТЬСЯ ДОДОМУ

Спроби спровокувати українських захисників не припиняються і хаотичні обстріли сепаратистів фіксуються на всіх точках

До війни на Донбасі селище Піски налічувало близько 5-ти тисяч мешканців. Населений пункт розташований в мальовничий місцевості з декількома природними водоймами. З Донецьком його розділяють лише декілька кілометрів. Раніше володіти тут нерухомістю вважалося престижним. Тому й багато забезпечених городян з обласного центру будували тут свої маєтки. Війна перетворила це елітне місце на справжні руїни. Йдучи по пустинним вулицям Пісків, я не побачив жодної цілої будівлі. Будинки, якщо не згоріли від прямих попадань артснарядів, то вщент посічені уламками. На вікнах немає жодної цілої шибки. Сьогодні колись мальовничі краєвиди охороняють підрозділи однієї із механізованих бригад ЗС України. У них дуже небезпечна місія, адже крайня точка населеного пункту межує із зруйнованим Донецьким аеропортом. Позиції «сепарів» тут добре видно без біноклю.

На під’їзді до Пісків нашу групу журналістів зупинили,
супроводжуючому офіцерові по рації повідомили, що в цьому секторі бойовики знову відкрили стрільбу. Їхати далі було небезпечно. Військовослужбовці бригади розповіли, що це звичне діло для Пісків. Хтось із військових сказав: «Знову намагаються нас спровокувати – відкрити вогонь».

Коли бойовики припинили стрільбу, ми прибули на позицію, яка пережила чотиригодинний нічний обстріл. Вогонь вщух лише в 5 ранку. Вдень провокації ворога продовжилися.
Заступник командира взводу Сергій розповів, що тільки повернувся з відпустки і за час його відсутності нічого не змінилося. Ворожі обстріли тут регулярні. Але вони здебільшого носять провокаційний характер. Стрільба ведеться зі стрілецької зброї з дистанції 300-500 метрів. Сергій до цього служив у внутрішніх військах у Воркуті. В 1997 році повернувся на рідну Україну. Коли прийшла повістка з військкомату, вагань не було. Попри застереження рідних, він сьогодні воює на Донбасі. Чоловік розповів, що українці війни не хочуть і вона не потрібна нікому.

– Ми воюємо тільки для того, аби захистити свою рідну землю. В цьому мене підтримують і друзі, які залишилися в Росії, розповів Сергій.

Заступник командира роти по роботі з особовим складом з позивним «Шаман» зазначив, що спроби спровокувати українських захисників не припиняються і хаотичні обстріли сепаратистами фіксуються на всіх точках, де стоять підрозділи бригади.

Густий туман не дав нікому із журналістів побачити злітну смугу Донецького аеропорту та зробити гарні фотознімки.

– Це добре, що зараз туман, снайпер нічого не бачить, тому ми можемо пересуватися між позиціями наших підрозділів більш вільно. В ясну погоду з цієї точки видно зруйнований термінал Донецького аеропорту, відповідно ворогу видно і наші позиції і місце, де ми зараз знаходимося, дуже добре прострілюються зі снайпером. Тому туман нам зараз тільки на руку, – розповів «Шаман».

Потім нас провели до будівлі місцевої школи. Там ми побачили жахливу картину. Все, якщо не пограбоване, то повністю зруйноване та спалене. Від кабінету біології залишилася тільки забальзамована рибка. В кабінеті фізики на вчительському столі стоїть лише декілька колб, ваги та розбиті прилади. Бібліотека теж постраждала. Вцілілі підручники військові відвезли до шкіл в сусідніх містечках. Поруч зі школою будинок юного натураліста та селекційний інститут. Із початком війни і там життя теж зупинилося. І це все при тому, що в самих Пісках значних активних боїв не було. Коли сюди заходила українські захисники сепаратисти поспіхом кидали свої позиції та вивозили награбоване.

– Вони не бажали нічого залишати, тому нищили те, що не змогли забрати. А після їхнього виходи деякі місцеві мешканці почали виносити все, що залишилось, з осель своїх сусідів. Обстріли «Градами» зі сторони Донецька вже остаточно зробили Піски непридатними для життя, – розповів прес-офіцер бригади.

Коли селище почали регулярно обстрілювати, мешканців евакуювали в тил. Залишилися лише декілька десятків мешканців. На те у них були свої причини. Більшість з них – люди літнього віку. В однієї жіночки дуже хворий син, за яким вона доглядає. Інші просто не хотіли покидати домівки, в яких пройшло все їхнє життя. А дехто не злякався «Градів», а злякався просто щось змінити.

Сьогодні мешканці Пісків виживають тільки завдяки допомозі наших захисників. Адже ніяких магазинів тут вже давно немає, і всі держустанови не працюють. Військові регулярно всіх навідують, діляться із ними своєю провізією, допомагають із ліками тощо. Ці люди, напевно, більше за всіх сьогодні бажають, щоб війна на Донбасі закінчилися, іщоб ворог склав зброю та пішов до додому. Тільки тоді в Піски та інші селища і містечка шахтарського краю повернеться життя.
Ігор ПАРУБСЬКИЙ
https://www.facebook.com/ato.news/posts/1115680191776..


Посилання
www.facebook.com

Джерело