Минуло 70 років із часу закінчення Другої світової війни. Загибель десятків мільйонів на війні й у концентраційних таборах, знищення цілих народів, які стали жертвами нацистського й комуністичного режимів – така спадщина цього страшного періоду.

Кажуть, «війна закінчена лише тоді, коли буде похований останній солдат». Незважаючи на десятиліття, що минули після війни, як і раніше, актуальним залишається пошук інформації про солдатів. І досі їх рідні намагаються знайти в архівах хоч якісь сліди про тих, хто загубився в безодні часу…

Кілька років тому в Інтернеті з'явився новий ресурс – узагальнений комп'ютерний банк даних (ОБД «Меморіал»), що містить інформацію про загиблих і зниклих безвісти в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період.

Появу цього ресурсу можна віднести, скоріше, до розряду приємних несподіванок – мене зрозуміють ті, хто хоча б трохи знайомий із російськими реаліями в галузі розсекречення документації радянської епохи. Сайт ОБД «Меморіал» дає ще одну спробу мільйонам людей дізнатися долю загиблих чи зниклих безвісти рідних, визначити місце їх поховання.

Відразу скажу, що Банк даних далеко не повний, і багатьох, хто спробує з його допомогою знайти близьких, спіткає розчарування. Однак не можна не відзначити, що Військово-меморіальним центром Збройних Сил Росії та корпорацією «Електронний архів» проведена величезна за масштабами, технологією та термінами виконання робота, результатом якої стала інформаційно-довідкова система.

В ОБД сьогодні введено 16,6 мільйонів цифрових копій документів про безповоротні втрати періоду Великої Вітчизняної війни з 47 800 архівних справ Центрального архіву Міністерства оборони Росії, Центрального Військово-морського архіву, Російського державного військового архіву, Державного архіву Росії, регіональних архівів Росархіву, районних військкоматів і 45300 паспортів військових поховань існуючих місць військових поховань у Російській Федерації та за її межами.

Додатково в ОБД завантажено понад тисячу томів Книги Пам'яті. Загалом близько 37 мільйонів записів із архівних документів.

Основний масив оброблюваних документів – це донесення про втрати особового складу Робітничо-селянської Червоної Армії, довідки про загиблих і зниклих безвісті, а також описи і списки поховань радянських солдатів і офіцерів. Оброблялися справи фонду «Донесення бойових частин про безповоротні втрати» й картотека обліку радянських військовополонених, що зберігаються в Центральному архіві Міністерства оборони, документи фонду «Паспорти поховань», що зберігаються у Військово-меморіальному Центрі Збройних сил Росії.

На сайті є інформація про звання загиблого, частину, в якій він служив, дату і причину смерті й місце поховання

На сайті є інформація про звання загиблого, частину, в якій він служив, дату і причину смерті (вбитий, помер від ран, пропав безвісти) і місце поховання. Особливо важливо, на мій погляд, що на сайті викладені відскановані копії оброблених документів-першоджерел, що містять інформацію про персоналії. Ці документи дозволяють із високою точністю ідентифікувати полеглих, оскільки в них міститься додаткова інформація, зокрема, імена й адреси родичів, яким надсилалися похоронки.

Для кримських татар, які опинились 1944 року в місцях вигнання, пошук зниклих під час війни рідних був особливо важким. У перші роки після депортації, в спецпоселеннях для переважної більшості виселених це було практично неможливо. Голод, хвороби, нелюдські умови життя й каторжна робота буквально косили людей.

На сайті можна виявити запити кримських татар із пошуку фронтовиків, зроблені вже із місць спецпоселень

Та й статус спецпереселенців, прирівнявши цілий народ до дешевої робсили, довівши його до положення ізгоя, був настільки низьким, що будь-які звернення до влади були гласом волаючого в пустелі. І все ж на сайті можна виявити запити кримських татар із пошуку фронтовиків, зроблені вже із місць спецпоселень. Так, із запиту з пошуку зниклого безвісти червоноармійця Асланова Анафи дізнаємося, що розшукує його Асланова Н., яка проживає за адресою: «Ташкентська обл., Беговат, спецпос. барак, 12, кв. 7».

Сильне емоційне враження справляють німецькі документи про військовополонених, розміщені на сайті. А якщо при цьому ще згадати ставлення до радянських військовополонених сталінського керівництва, то стане ясно – за сухими рядками документа ховається справжня людська трагедія.

Сумно знаменитий Наказ радянської Ставки Верховного Головнокомандування № 270 від 16 серпня 1941 року свідчив, що всі, хто здався в полон, вважаються «злісними дезертирами, сім'ї яких підлягають арешту як сім'ї порушників присяги і зрадників своєї батьківщини». При цьому «якщо… начальник або частина червоноармійців замість організованої відсічі ворогу зволіють здатись у полон, знищувати їх усіма засобами, як наземними, так і повітряними… сім'ї тих, хто здався в полон, позбавляти державної допомоги». Таким чином, радянські військовополонені фактично виявлялися непотрібними власній державі і, по суті, були нею зраджені.

СРСР відмовився ратифікувати конвенцію, що, без сумніву, зумовило жорстоке поводження нацистів із радянськими військовополоненими

Важливо відзначити й те, що на радянських військовополонених не поширювались принципи Женевської конвенції 1929 року «Про поводження з військовополоненими», серед яких були і досить гуманні: заборона на жорстоке поводження з військовополоненими, образи і погрози на їхню адресу, заборона на застосування заходів примусу для отримання від них відомостей військового характеру, заборона на використання їх у зоні бойових дій та інші. СРСР відмовився ратифікувати конвенцію, що, без сумніву, зумовило жорстоке поводження нацистів із радянськими військовополоненими. Як справедливо зазначив дослідник Павло Полян, «величезну частку юридичної та моральної відповідальності за нелюдське поводження німців із полоненими червоноармійцями несе сталінський режим».

Картка Ашевата Ібраїмова

Ось зовсім юне, майже дитяче обличчя. Це Ібраїмов Ашеват Ібраїмович, уродженець села Харджибіє Ленінського району Криму, мусульманин, як сказано в його особистій картці «радянський татарин» («SUTatar»), тракторист.

З «Особистої картки», заповненої на військовополоненого №104137 табору Stalag XVII, дізнаємося, що Ібраїмов Ашеват потрапив у полон до німців у Севастополі в липні 1942 року в неповні 19 років і помер у Stalag XVII через півтора роки. Stalag – система таборів для військовополонених рядового та сержантського складу. Його останнє пристанище: «Місце поховання Erkenschwick (Wald-Friedhof), могила Feld 68 a, Grab 18».

Для професійного дослідника будь-який запис у табірній картці несе цінну інформацію. День взяття німцями в полон червоноармійця Ібраїмова Ашевата відзначений у картці військовополоненого 2 липня 1942 року. Нескладно реконструювати події, які передували цьому. Вони допоможуть нам, хто сьогодні живе, зрозуміти трагізм становища, в якому опинились десятки тисяч захисників Севастополя, серед них і молодий кримський татарин…

Картка Ашевата Ібраїмова. Зворотня сторона

У травні 1942 року німці захопили Керч, що дозволяло їм кинути всі сили на Севастополь. Командувач Північно-Кавказьким фронтом маршал Семен Будьонний 28 травня надіслав керівництву Севастопольського оборонного району (СОР) директиву: «…Наказую: 1. Попередити весь командний, начальницький, червоноармійський і червонофлотський склад, що Севастополь має бути утриманий будь-якою ціною. Переправи на Кавказький берег не буде…».

Але навіть таке грізне попередження не зупинило командувача Чорноморським флотом віце-адмірала Філіпа Октябрського, якого, схоже, більше цікавила можливість власного порятунку. Вранці 30 червня, коли ситуація під Севастополем стає критичною, він надсилає наступну телеграму: «Кузнєцову, Будьонному, Ісакову. Противник увірвався з Північної сторони на Корабельну сторону. Бойові дії набули характеру вуличних боїв. Рештки війська сильно втомилися, здригнулися, хоча більшість продовжує героїчно битися. Виходячи з цієї конкретної обстановки, прошу Вас дозволити мені в ніч з 30 червня на 1 липня вивезти літаками 200-250 чоловік відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь, залишивши тут свого заступника генерал-майора Петрова».

Евакуація із Севастополя

До вечора цього ж дня Октябрський отримує бажану для нього відповідь – телеграму від наркома ВМФ адмірала Кузнєцова: «Евакуація відповідальних працівників і ваш виїзд на Кавказ Ставкою дозволені». Але й генерал-майор Іван Петров, на якого віце-адмірал Філіп Октябрський поклав керівництво подальшою обороною Севастополя, не мав наміру утримувати місто ціною власного життя…

У той же вечір на засіданні Військової ради СОРу він зумів повернути справу так, що командувати військами в Севастополі залишався генерал-майор Петро Новіков…

Далі буде…

Джерело