На черговому засіданні відповідної комісії Ізюмської місцевої влади йшлося продовження перейменувань вулиць. Не обійшлося без чергового старечого маразму. Вулицю Кравцова в Ізюмі, хочуть назвати іменем Донця-Захаржевського.

Пропозиція від сільського шкільного вчителя історії Маловічка. Його підтримав навіть Віталій Носачов вчитель історії ГПТУ. Віталій це вам не старий маразматик. У нього іноді бувають слушні пропозиції. Але історію він сприймає так, як його навчали, «по совдепівські». Наприклад: зовсім недавно по телебаченню показували як сьогодні вчать школярів Донецька любити своїх «героїв захисників». «Моторола» – герой Росії і т. д. Як для нашого розуміння – він вбивця людей, заробітчанин грошей на крові українців.

Як бачимо одні і ті ж дії, але різний погляд. Так і Захаржевський. Коли з 1922 року Україну завоювала Росія, нам нав’язували Захаржевського як засновника міст. І ми звикли до цієї брехні. То й сьогодні, як натаскані вірні пси рабства, продовжуємо відстоювати навіяну брехню.

З цього приводу я написав статтю в газету «Культура». Стаття узгоджена й оцінена в Спілці краєзнавців України.

Про дату заснування Ізюму
Або звідки ростуть ноги в місцевого сепаратизму

Леонід Щибря, краєзнавець

Уже майже чверть століття незалежності України. Українці повинні нарешті зажити власним розумом, а не чіплятися далі за уявлення нав’язані нам силою сусідом-загарбником. Я не закликаю переписувати історію, але змінювати свій погляд на власне український треба.

Вивчаючи історію свого краю я помітив невідповідність історичних фактів, до дати заснування, яку відзначають в Ізюмі. Такі ж проблеми зустрічаються з багатьма містами України де рік заснування відзначають з появи там росіян, вірніше московітів. (Ковдру Русі вони перетягли на себе пізніше, вже при Петру Першому). До речі російські вчені давно відмовились від такої теорії. Здавалося чого б простіше дотримуйся стандартів ЮНЕСКО, де початком, або заснуванням населеного пункту вважається час про який є перша письмова згадка, з побудови там першого об’єкту, чи збудованого раніше, і на це є підтвердження. Головне, що з того часу, на тому місті, існує безперечне, постійне проживання людини. Подальша зміна назви, статусу населеного пункту, не впливає на рік його заснування.

Місцева влада Ізюму відзначає дату заснування 1681 рік. Це рік початку побудови Ізюмської фортеці на правому березі Дінця, під керівництвом полковника Донця Захаржевського. Як доносить до нас історія: «Справу заселення Ізюмського полку розпочав Яків Черніговець. Ще більше поширив її харківський полковник Донець із сином Костянтином». Московити вирішили захистити свої землі від набігів татар, закритись тілами українських козаків, як живим щитом. Це була державна практика тогочасної (та й пізнішої) Московської держави.

Проте існують не менш значимі факти. Саме Ізюмський полк з українських козаків, на благо росіян, нещадно нищів українців: «Барвінківська паланка», Булавінське повстання, «Барвінківська стінка», в Потавській битві виступив на боці Росії, проти визволення України від російського поневолення. Хто з козаків робив спробу втекти з полку, не воювати проти своїх побратимів, того ловили і привселюдно страчували з азіатською жорстокістю. Несли покарання й ті хто вступав в контакт з запорожцями сусідами, навіть зі своїми родичами. Запорізькі землі проходили поруч ізюмської фортеці. Знайомлячись з історією полковника війська запорізького Івана Гаражі (Гараджі) можна переконатися, що українцям постійно доводилося вести боротьбу з російською навалою. Ці факти доволі відомі, але про темну частину історії якось «не велено» згадувати тим більше показувати протилежне бачення того, що нам навіювали роками.

Московського холуя Донця-Захаржевського, сьогодні возвеличують як героя, засновника вже заснованих українських міст. Його іменем називають вулиці, ставлять пам’ятники. Та він такий же герой, як і сьогоднішній Захарченко з так званої денеерії. За псячу службу Путіну йому теж скоро добавлять приставку до прізвища й увійде він в історію як Донецьк-Захарченко. Як вам така спіраль історії з співзвучними прізвищами?

Військові укріплення в Ізюмі історично називалися: «малий город», «большой город» та «замок» на горі Крем`янець. Житлових же будинків там не було. То ж слово «город» вживалося в понятті огорожі, укріплення, а не власне міста. Всі вченні протягом трьох століть стверджували, що Ізюм існував раніше 1681 року, проте «Русскій мір» посилено закриває людям на це очі.

Дійсний, визнаний Україною рік заснування міста Ізюм 1639-й. Про це йдеться в довідниках, цю дату підтверджує Інститут історії України НАН України. Кабінет Міністрів України своєю Постановою №878 від 26 липня 2001 року чітко зафіксував дату заснування міста Ізюм – 1639 рік. Місцева влада, яка складається в основному з одних і тих же кадрів, постійно кочуючих партіями: комуністів, «Нова держава», «Єдиній Україні», регіонів, «Відродження» регіонів, «Наш край» та іншими яскравими партіями швидкого затухання – не погоджуються визнати в своєму осередку цю дату, бо не хочуть спростовувати міф пріоритету Росії в заснуванні міста і визнати, що Ізюм споконвічно українське місто навіть при багатовіковому пануванні Росії.

В Ізюмі чи то демократія, чи «анархія мати порядку» – зараз визначити важко. Керівники міста спираються на «поняття» шкільних учителів історії, які на рівні своїх внутрішніх відчуттів чомусь уявляють себе «краєзнавцями» і не визнають жодних правил. Беруть вони приклад із влади. Та теж не визнає Постанови Кабінету міністрів. Як мені відомо, цю офіційну Постанову ніхто не відміняв і не переглядав, тож питається, яке мали право провінційні ізюмські чиновники суперечити самій столиці та свавільно позбавляти віку власне місто. Знову ж – цю дату визначили не самі міністри, а їм подали на затвердження після ретельних досліджень столичні історики. І не якісь там задрипанці, а високоповажний Інститут історії України НАНУ (Національної академії наук України) за підписом самого директора цього Інституту академіка В.Смолія.

Для свого виправдання влада знаходить таких же світил від краєзнавства, як професор Куделко. А чому б місцевим захисникам «Руского міра» не припинити б розводити сепаратизм в Ізюмі, а довести свою правоту в НАН України, в Кабінеті Міністрів України?

Пройшов рік з часу написання першої статті в місцевій газеті на цю тему. Мені, як журналісту, можна вже відзначати річницю боротьби за виконання рішення українського уряду та утвердження позиції українських вчених. Зараз до органів місцевої влади прийшли здебільшого ті ж самі люди, але дещо під іншими гаслами. Чи щось зміниться?

14.12.2015, журналіст, член Спілки краєзнавців України Леонід Щибря, м.Ізюм