Нещодавнє загострення конфлікту в Нагірному Карабасі поклало кінець перемир’ю, що трималось понад два десятиліття.

Вірменія стверджує, що не бере безпосередньої участі у військових діях. Єреван заявляє, що етнічне вірменське населення регіону просто відстоює своє право на самовизначення.

Азербайджан наполягає, що Вірменія окупувала його землі і веде бойові дії.

Знімальній групі ВВС вперше з моменту відновлення в квітні військових дій дозволили побувати в зоні конфлікту з азербайджанської сторони в рамках організованого урядом прес-туру.

Ситуацію з іншого боку кореспонденти ВВС висвітлювали в

цьому репортажі.

Глибока неприязнь

65-річний Алакбар Алакбаров розповідає, як пив чай і дивився футбол, коли на його село почали падати бомби.

Він голосно кричить і жестикулює руками, показуючи на руїни будинку, звідки, за його словами, він ледве встиг вискочити.

Пан Алакбаров у всьому звинувачує “вірменських фашистів”.

“Ми хочемо отримати назад нашу землю мирним шляхом, але, якщо не вийде, я готовий битися за свою батьківщину”, – говорить він.

Влада Азербайджану влаштувала для нас й інших журналістів ретельно сплановану поїздку по кільком селам і двом лікарням, щоб ми побачили зруйновані і вигорілі будівлі і зустрілися з пораненими і з родичами загиблих.

Ганбар Мустафаєв, який стискає в руці фотографію свого брата Фаміля, і троє інших літніх людей, які теж втратили родичів, чекали на прибуття нашого автобуса.

“Мій брат став мучеником у власному будинку, – розповідає пан Ганбар. – Він загинув за батьківщину, і я теж готовий померти”.

Хоча наша поїздка до зони конфлікту була добре спланована азербайджанською владою, щире почуття глибокої неприязні до Вірменії виразно відчувалося серед місцевих жителів.

Цей гнів частково пояснюється впевненістю в тому, що Нагірний Карабах, а також інші значні ділянки міжнародно визнаною азербайджанської території, окуповані Вірменією.

У свою чергу влада етнічних вірмен в Нагірному Карабасі стверджує, що захищає своє право на самовизначення.

“Неминуча війна”

Втім, представник міністерства закордонних справ Азербайджану Хікмет Хаджиєв впевнений, що міжнародне співтовариство підтримує його країну.

Він вказує на те, що Рада Безпеки ООН ухвалила вже чотири резолюції, що закликають до виведення вірменських військ з азербайджанських територій.

“Азербайджан відданий переговорному процесу з метою політичного вирішення конфлікту”, – каже він.

Глибоко закорінена взаємна ненависть, яку відчувають один до одного представники обох сторін, – це почасти й результат кривавого конфлікту, який тривав з 1988 по 1994 рік.

В ході бойових дій загинуло, за деякими оцінками, від 20 до 30 тисяч осіб, при цьому на адресу обох сторін звучать звинувачення у порушеннях прав людини.

Коли уклали перемир’я, суперечка між двома сторонами так і залишилося невирішеною, тому бакинський журналіст Рауф Міркадиров дивується тому факту, що перемир’ю вдалось протриматись 22 роки.

Він вважає, що без твердого мирного договору військові дії неминуче повинні були відновитися.

Пан Міркадиров був одним з 16 осіб, випущених на свободу в Азербайджані в березні цього року. Правозахисні групи вважали їх політичними в’язнями.

За його словами, Азербайджан збільшує свою військову міць.

“З 2003-2004 року військові витрати Азербайджану становили 3 млрд доларів, а Вірменії – 300-400 млн доларів”, – стверджує журналіст.

За словами пана Міркадирова, в Азербайджані дуже популярна пов’язана з цим конфліктом “військова риторика”, а суспільство втомилося від статус-кво в ситуації з втраченими на заході країни землями.

“Опозиція згодна з політикою щодо звільнення територій, окупованих Вірменією, – говорить він. – Якщо ця політика виявиться успішною, вона додасть владі популярності”.

Вороги і союзники

Сили самопроголошеної Нагірно-Карабахської республіки, які підтримує Вірменія, покладають провину за різку ескалацію насильства на Азербайджан.

Азербайджан, в свою чергу, звинувачує в усьому Вірменію.

Представник азербайджанського МЗС Хікмет Хіджау стверджує, що Єреван застосовує превентивну стратегію “захоплення нових територій”, для того щоб “гарантувати безпеку вже окупованих територій”.

Найактивнішим посередником в мирних переговорах між двома сторонами залишається Росія.

Але основним союзником Азербайджану є Туреччина, а відносини між Москвою і Анкарою погіршилися, після того як в листопаді минулого року турки збили російський літак поблизу сирійсько-турецького кордону.

Звільнення владою Азербайджану декількох правозахисників і журналістів, включно з Рауфом Міркадировим, багато хто розцінив як спробу Баку умилостивити Захід.

У березні президент Азербайджану Ільхам Алієв на полях конференції з ядерної безпеки у Вашингтоні провів зустріч з представниками адміністрації Барака Обами.

What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.

Джерело