Чи повинен джентельмен допомогти дамі вийти з трамваю, якщо вона перед тим заплатила за нього в ресторані? Справді, як здаватися мужнім, коли ти заробляєш значно менше за свою пані, що наразі не рідкість? А як почуватися справжньою леді, якщо ти звикла сама платити за себе, та й не лише за себе? І чи є такі стосунки безнадійно приреченими?

Роль грошей

Гроші заважають/допомагають любити – непотрібне викресліть.

Існує стійке переконання, нібито гроші псують стосунки. І хоч станова нерівність сьогодні видається анахронізмом, люди з різних майнових верств навряд чи почуваються разом комфортно.

А надто, ситуація, коли заможний чоловік “бере” дівчину з бідної родини, сприймається нашим ще досить традиційно налаштованим суспільством як софт-версія мезальянсу. Особливо, коли вікова різниця молодят (пані, звісно ж, юна) не долає двадцятирічної межі.

Та горе тим закоханим, у чийому союзі жінка заробляє більше, є власницею житлової площі, має вищу посаду та ще й, не дай боже, хоч трохи старша за свого обранця. Пересудів не оминути!

Хоч би яке щире кохання не випромінювали представники такого “нерівного” шлюбу, переважна більшість усіляких “доброзичливців” вважатимуть чоловіка “утриманцем”, “приймаком”. А дружину – щоправда, не без прихованої заздрості, – тією, хто купує любов.

З упередженим зацікавленням спостерігаючи за розвитком подій, близькі й далекі родичі і знайомі передрікатимуть швидкий кінець такому любовному авангардизму, побудованому, за загальною думкою, не на коханні, а на грошах.

За обивательською логікою, скоро “цей альфонс” знайде собі молодшу й багатшу.

Зворотний сценарій, у якому уявна майбутня “солом’яна вдова” сама міняє партнера на досконалішого, чомусь менш популярний серед глядачів. А даремно. Бо ж відомо: хто є господарем (чи то пак господинею) становища, той і замовляє музику.

Насправді, всупереч масовим забобонам, саме стосунки “за розрахунком” зазвичай бувають більш міцними і тривалими, ніж побудовані на такому ненадійному і часто, чого гріха таїти, недовговічному фундаменті як кохання. Людям у прямому сенсі є, що втрачати.

Інша річ, чи почуваються вони щасливими у тих матеріально нерівних стосунках?

Проблема, яка не має назви

Звичайно ж, краще за все з самого початку спілкуватися з людьми, у чиїх родинах були більш-менш схожими з вашою, сказати б, стратегії виживання. Таким чином, більш імовірно, що ваші погляди на поводження з грошима збігатимуться. Це ж дозволить уникнути багатьох непорозумінь, спричинених тим, що ваш партнер зростав чи то в умовах екстремальної заощадливості, чи навпаки – звик ні в чому собі не відмовляти.

Але життя не завжди надає ідеальні варіанти.

У свідомості ми часто змішуємо емоційний (закоханість) і соціальний (спільне проживання, фінансування родини) рівні стосунків. Перехід на соціальний щабель є нормальним етапом розвитку відносин – так люди стають парою для зовнішнього світу

Згадайте період закоханості, коли ви раділи гулянню заквітчаними, засніженими або засипаними барвистим листям алеями парків, доторкам рук, звуку жаданого голосу у слухавці. Це не коштувало нічого, а водночас – вартувало усіх скарбів світу. Закінчення романтичної фази, коли перед парою постають буденні проблеми (де і за що жити), багато хто помилково сприймає ледь не як кінець любові.

Ми раптом “прозріваємо”, що наш партнер, наприклад, є людиною так званої вільної професії. І хоча він дуже милий, вихований, має рідкісне почуття гумору, ще й знає, наприклад, що Ортега і Гассет – не два товариша, а частини прізвища одного іспанського філософа, усе це раптом девальвується.

Натомість ми згадуємо, що заробітки в нього не постійні, він знімає однокімнатку десь у передмісті. Це починає дратувати вас і позбавляє впевненості у собі його. А отже стає проблемою, для якої ви поки-що не знаходите назви. Ви ще так само радієте дзвінкам і зустрічам, але вже зауважуєте, що відбуваються вони переважно у вашій квартирі, що майже завжди самі платите за себе, а на поїздку у відпустку скинулися порівну.

Насправді ж нічого страшного не сталося, і кохання нікуди не поділося.

Просто у свідомості ми часто змішуємо емоційний (закоханість) і соціальний (спільне проживання, фінансування родини) рівні стосунків. Перехід на соціальний щабель є нормальним етапом розвитку стосунків – так люди стають парою для зовнішнього світу.

Тільки от чим менш зрілими й досвідченими особистостями ми є, тим більше на нас тиснуть усілякі невідомо ким вигадані поведінкові норми та колективні упередження, які іменуються “суспільною думкою”.

У такому кривому дзеркалі обивательської моралі ми раптом починаємо бачити своє приватне життя – ніби-то сторонніми очима. І відчуваємо при цьому не власні, а чужі емоції, які й затьмарюють колишнє щастя.

Ось сусідка скептично оглядає нареченого, подруга цікавиться, яка в нього модель авто, мама запитує, чи зможе він утримувати сім’ю. І ми так само критично налаштовуємося щодо людини, яка ще вчора здавалася ідеальною.

Але не варто впадати у відчай: це звичайний, хоч і нелегкий, етап входження в соціум вас вже як маленької родини. Тож не поспішайте робити невтішні висновки, тим більше – необдумані вчинки.

Подорож лабіринтом Мінотавра

Довіряйте власним почуттям, адже щось особливе ви таки знайшли у вашому коханому, якщо виокремили саме його з-поміж інших. Якщо вам з ним добре, ваші стосунки гармонійні, а бентежить лише різниця у статках, можна спробувати змінити своє ставлення до цього.

Водночас, відкидаємо варіант, коли близька людина днями лежить на канапі у той час, як ви працюєте за двох.

Можливо, він саме шукає кращу роботу, тож дайте йому час (але він має бути обмеженим, наприклад, півроку).

Найбільша прикрість становища заможнішого партнера у тому, що, з одного боку, він боїться, що його банально використовують. З іншого ж, якщо не дозволяє цього робити, – ризикує зажити собі слави скнари. Отже, здається, що б не робив, все одно будеш винним.

А між тим, ми майже намацали ключ до вирішення проблеми.

Навчіться не брати на себе провину за те, що народилися у більш заможній родині, маєте кращі здібності або вам шалено щастить. Тоді й не будете відчувати себе зобов’язаними постійно допомагати тим, кому поталанило менше, зокрема вашому обранцю. Не ставтеся до нього, як до людини з особливими потребами на тій лише підставі, що він менше заробляє.

Утримайтеся від спокуси купувати йому нові речі, улюблені ласощі, бо це все ж таки дорослий чоловік, а не ваша дитина і не хатня тварина. Навпаки, запропонуйте партнерові також купити якісь харчі, щось для дому. Це дасть змогу почуватися не утриманцем, а повноправним членом родини.

Не змінюйте свої звички, не обмежуйте власні потреби на догоду коханому.

Водночас, не допомагайте йому влаштуватися на роботу, брати якість довідки, писати дипломну роботу тощо. Бо це, з одного боку, послабить власну ініціативу вашого партнера, а з іншого – перетворить вас у його свідомості з коханої жінки на бойову подружку. Не думаю, що вам така роль до вподоби.

Втім, якщо ви багаті, як Крез, ще й маєте потребу віддавати, ніхто вам не заважає облагодіяти коханого на всю широту вашої душі. Тільки пам’ятайте грецький міф про Тесея. Пригадуєте, чому він покинув Аріадну, хоча вона за допомогою своєї чарівної нитки фактично врятувала йому життя? Вихід з лабіринту Мінотавра вона знайти допомогла, але при цьому зачепила Тесеєву чоловічу гідність. Бо чоловік, принаймні на переконання еллінів, повинен був усього досягати сам.

Тож надайте таку можливість своєму партнерові й ви.

І не перебільшуйте вплив грошей на стосунки. Бо їхня кількість – величина непостійна. А речі, котрих насправді потребує людина, зазвичай купити неможливо.

Let’s block ads! (Why?)

Джерело