Альона Соколинська( www.facebook.com/sokolynska)

Їхала сьогодні з оцим дядєчком в метро. ну фото не дуже получилося, але може хтось таки впізнає його? я от миттєво згадала, бо мабуть мощно вкарбувалися події осені 2013, коли зривали дошку Шевельову з дому Саламандри, і оті перші допкінські воплі про фашистів, і оцей чоловічок із шматком пам’ятки на відео Медіапорта говорив “тяжело нєсті!”. коротше, просто підходжу та питаю в лоба – а це ви знімали дошку? тре було бачити це обличча, бо воно почервоніло як у школярки, що щойно побачила обнажонного вчителя географії. він засмущався, і одразу сказав, да а шо, а потім – ну ми же хотєлі защіщать нашу родіну совєцкій союз, а мене звати Ніколай. відімо я йому внушила якісь світлі переживання. тоді я кажу – а від кого захищати хотіли? ну каже, звісно од бандєровцєв. тоді прийшлося признатися, що я і є бандеровка. і далі внєзапно відбулося неочікуване. а я родом з Волині! – раптом відрепортував Ніколай, чи то Микола. – я українець і теж… того! как би… виявилося, що людина вміє говорити. і також, що в нього щось там в душі є живе, а може то в мене парфуми були хороші. а далі він вийшов на Майдані Конституції, бо їхав “охороняти мєропріятіє” (встиг розповісти, що боксьор та працює в охороні, і що живе один також намєкнув), і я б може поржала з цієї розмови і все. але ж мені навпаки було сумно. бо саме від них, від отаких маленьких людей, яким ну реально не важливо де жити, що руйнувати, в кого стріляти, аби було що їсти, в цій країні йде справжня війна. і лінія АТО географічно бездоганно окреслює зону, де маса таких Коль виявилася критичною. і просто займатися освітою Коль вже пізно, а вбивати їх те ж саме, що стріляти по своїй власній зламаній нозі з гангреною.