Моя свічка сьогодні – на знак пам’яті про мільйони жертв страшної трагедії Голодомору. І в пам’ять родини нашої бабусі Євдокії Пилипівни. Вперше про Голодомор мені розповіла вона. Бабуся завжди плакала, коли згадувала про ті часи. Вона розказувала, як малими вони з сестрами збирали траву-калачики, щоб вижити. І як у відчаї кричала її мама, коли продзагони забирали зерно. В бабусиній родині було 8 дітей, і в ту страшну зиму її батьки, всі братики і сестрички померли… Маленьку Дусю взяли сусіди, вона єдина вижила. Це жахіття відбувалося на родючій Черкащині, в центрі України… В радянських підручниках історії не було жодного слова про штучний голод, про мільйони загиблих, про те, як українців хотіли зробити покірними. Цього не писали, бо хотіли стерти пам’ять про наших близьких, про наш рід, села і міста, які тоді викосило. Та ми пам’ятаємо, ми шануємо пам’ять загиблих українців, згадуємо історію свого народу, робимо висновки з тієї страшної трагедії…

Джерело