Кримські вина: від античності до анексії
Виноробство існувало в Криму ще з часів античності, але справжній розвиток отримало в 19-му столітті. Граф Михайло Воронцов почав вирощувати на Південному березі безліч сортів винограду і збудував льохи для зберігання вина. Пізніше князь Лев Голіцин викупив маєток Новий світ і теж зайнявся виноробством, збудувавши підземні тунелі під Массандрою. До анексії Криму Росією місцеві вина успішно експортували до Європи і США, але зараз ця практика майже припинилася через санкції.
На головні питання про сучасні і старі кримські вина в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучому Олександру Янковському відповідає президент Асоціації сомельє України Дмитро Сидоренко.
Embed code
Copy and paste the embed code below.
The code has been copied to your clipboard.
0:24:47
▶
0:00:00
/0:24:47
▶
Завантажити на комп'ютер
Pop-out player
‒ Яке ваше улюблене кримське вино?
‒ З моєї точки зору, це некоректне питання. Вино потрібно пити, коли ви хочете, воно має бути ситуативним. Хтось п’є його тільки за обідом чи тільки за вечерею. Я ж не питаю, наприклад, у дівчат, який у вас улюблений тип косметики, адже вона вся потрібна в різних ситуаціях. Точно так і з вином.
Дмитро Сидоренко
‒ Звідки до Криму прийшов виноград?
‒ Греків навчили робити вино грузини, греки ‒ італійців, а ті ‒ французів. Тільки потім уже цим зайнялись у Росії. Технологія поширилася завдяки війнам і міграціям. У Криму залишилися деякі автохтонні, тобто властиві тільки йому сорти винограду віком у століття, а то й тисячоліття, наприклад, Кокур.
‒ Кримське вино ‒ це обов’язково щось особливе й конкретне?
‒ Звісно, ні. На півострові безліч різних місцевостей, які відрізняються як ґрунтами, так і кліматом. Тому, скажімо, севастопольське вино ‒ це одне, а коктебельське ‒ зовсім інше. В основному оригінальне кримське виноробство видозмінилося після 1917 року, через низку історичних причин, тобто туди стали завозити інші сорти винограду й так далі.
‒ По-вашому, геополітичні потрясіння на зразок анексії 2014 року впливають на якість вина?
‒ Є таке знамените вино ‒ Мускат білий Червоного Каменя. Його створили 1946 року, тобто під час найстрашнішої розрухи. Тому мені смішно слухати виправдання, мовляв, зараз умови такі-сякі, з вином усе погано. Погано з ним від того, що люди намагаються робити бізнес, а не вино. Адже це зовсім різні речі. Створення вина починається з того, як ти вирощуєш виноград і наскільки правильно і дбайливо підрізаєш лозу. Сьогодні ж вважається нормальним додавати до солодкого вина спирт незрозумілого походження й розповідати казки, що це традиційна технологія. Портвейн теж виробляють за дуже суворими рецептами: крок вліво, крок вправо ‒ і це вже зовсім не те.
‒ Тобто кримський портвейн ‒ за замовчуванням обман?
‒ Зовсім ні, але це яскравий приклад використання найменування в комерційних цілях. Є прекрасні портвейни на кшталт «Лівадії» чи «Южнобережного», але ж точно так само називають пойло на кшталт «777», яке не має жодного стосунку до справжнього портвейну. Не дарма португальці обурюються: це справжня диверсія проти їхнього бренду.
‒ Вина з багаторічною витримкою завжди найкращі?
‒ Не обов’язково витримувати вино, щоб воно вважалося хорошим. У світі це не має такого значення, як у нас. Витримка ‒ не показник якості, але якщо на пляшці іспанського вина ви бачите позначку «резерв», то можете бути впевненими, що його витримували щонайменше чотири чи п’ять років. У випадку з сучасними кримськими винами, як правило, мало хто дотримується елементарних стандартів. Комерційний підхід знову ж губить хороші починання.