Руйнацією старовинних та новітніх кладовищ ліквідувалась історична пам’ять українського народу. В результаті було остаточно втрачене місце поховання Миколи Скрипника, хоча автори фільму доводять, що могила його існувала ще в 70-ті рр. ХХ століття.
Ніхто в Харкові не дбає про належне вшанування жертв сталінського геноциду — на вул. Академіка Павлова є забуте масове поховання 1937 року.

Анатолій Парфіненко — останній незрячий кобзар Слобожанщини – знайшов свій останній притулок на далекій околиці Харкова, і автори фільму ледве знайшли його могилу. Про цю унікальну людину розповідає його учень — кобзар Кость Черемський.

На сімнадцятому міському кладовищі майже загубилась могила самобутнього харківського поета, “українського Байрона”, як називали його за життя, Івана Мироненка. В абсолютно занедбаному стані є могила видатного українського краєзнавця Володимира Смоленського, похованого на третьому міському кладовищі.

На дуже далекій околиці Харкова, на Роганському кладовищі похований видатний український художник Юрій Галич, який належав до блискучої когорти харківських митців, котрі наприкінці 1980-х рр. війшли з підпілля й здивували своєю творчістю України та закордон.