Червоні, сірі, зелені, помаранчеві, білі… Понад 200 різних моделей автівок вмістилося в одній кімнаті фотографа! «Він вміє зробити з крихітної машини велику, а з великої – крихітну», — так висловлюються про творчість молодого київського фотографа його друзі.

Сергій Касич натхненно залишає світові на згадку свою творчість – фотографії. Ще з 2015 року юнак захопився мистецтвом «всеохоплюючого ока», спочатку робив фото на телефон, потім на фотоапарати з плівко і врешті-решт перейшов на цифрові.  Повз його руки пройшли: Фед-3, Фед-5В, Зміна-8м, Київ-6С, Київ-19, Київ-19м, Салют-С, Зеніт-ЕТ, Зеніт-11, Зеніт-3М, Любитель-166У…

— Чому саме радянські фотоапарати? – питаю.

— Ще в дитинстві ми з братом гралися старим татовим фотоапаратом, щось там крутили, натискали, – усміхається Сергій. — Коли я взяв у руки цей Зеніт пізніше, то був впевнений, що ми його все ж таки доламали. Але помилився, старий механізм досі працював. Я подумав, чому б не зробити декілька фото? Знайшов і купив плівку. За космічні гроші, звісно… У радянські часи, я певен, вона стільки не коштувала! Але мені було настільки цікаво, що я не зупинився навіть після того, як тричі зіпсував плівку. Зрештою навчився працювати з цією нелегкою системою. Після того вже зупинитися було нереально.

Нерідко Сергій чує запитання, чому він робить фотографії маленьких автомобілів? Хлопець не лише обирає машинку за своїм смаком, але й малює у своїй уяві місце, де він буде її фотографувати. Знайомі та друзі вже звикли бачити Сергія лежачого на землі у будь-яку погоду: дощ, сніг, мороз, спеку… Немає різниці! Якщо це потребує геніального кадру – юний фотограф не пожалкує навіть новими штанями.

— Моя перша дівчина, дізнавшись про мою колекцію автомобілів, запропонувала їх сфотографувати. Взявши мене за руку, повела на першу в моєму житті зустріч фотографів. Тому я вдячний їй за цю ідею, яку мені вдалося згодом реалізувати, — зізнається Сергій. — Якщо ти бачиш картинку в голові — ти вже художник. Це стосується не лише до машинок, а й до фотографій людей. Я зрозумів для себе одне: головне — справжні емоції. Не людина повинна лаштуватись під фотографа, а фотограф під людину. Звісно, я можу допомогти передати кадром якусь родзинку особистості, але це лише доповнення до загального образу людини на фотографії. Тут ти вже працюєш не лише як фотограф, а і як художник. Малюєш в людині певні якості, допомагаєш їй відкритися. Не обов’язково мати дорогі фотоапарати, важливо вміти володіти цією штуковиною загалом. Коли я стомився читати теорію й вирішив вийти з усіх цих рамок, я був здивований, як насправді це приємно просто фотографувати процес спілкування, а не вигадані пози.

Сергій вважає, що немає ніяких правил та шаблонів, фотографії потрібно просто відчувати. Кожен митець має свій власний стиль, своє бачення та кут подачі. Хлопець захоплений думкою київського фотографа Сергія Сараханова: «Я не фотографую всіх людей без винятку. Фотографія – це щось особисте між фотографом та людиною, це нескінченний процес творчості».

— Першими фотографами були художники, які змальовували людей на папері. Я впевнений, що контакт між людиною та митцем був завжди. Мені завжди цікаво експериментувати, я така людина, яка більше радіє процесу, а не результату роботи – фотографіям. Фотографам, як й іншим митцям, потрібно вчитися все життя, адже неможливо одній людині охопити досвіт усього світу.

Нещодавно Сергій вирішив віддати всю свою колекцію машинок у лікарню дитячу лікарню «Охматдит»: «Я згадав як, будучи дитиною, виставляв машинки у довгу шеренгу в своїй кімнаті», — пригадує хлопець. Дивлячись на свою колекцію, йому спало на думку поділитися радістю з дітьми, які втрачають найщасливіші хвилини життя у лікарнях.

— Сам я у дитинстві мав мало друзів, тому завжди грався маленькими автомобілями. Звичайно,  я міг продати всі ці іграшки, але подумав, що дитячій лікарні вони потрібні більше, а ніж комусь на полиці.

Сергій Касич має на меті не зупинятися на досягнутому, а продовжувати реалізовувати власні ідеї у життя. «Головна мета не заробити грошей, а втілити у життя мрії, зачепитися, надихнутися. А потім буде й все інше», — запевняє фотограф. Головне для Сергія — завжди бути у русі й не поспішаючи крокувати до успішного майбутнього.

Анастасія Шапоренко

Джерело