«Хто ким переможений, той тому і раб», – думки Глави УГКЦ про різну залежність
Глава і Отець УГКЦ розповів в ефірі інтерактивної програми «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» на «Живому ТБ» про те, у чому полягає корінь різного роду залежності та як потрібно ставитися до залежних осіб.
– За моральним баченням Церкви, усякий гріх є залежністю. Проте не завжди залежність можна називати гріхом і засуджувати людину.
– За християнським баченням, існує три основні виміри особистості: духовне життя (духовна сфера), психіка (душевний стан), тіло (фізіологія). На думку Отців й Учителів Церкви, корінь залежності лежить у духовній сфері.
– Господь сотворив людину для вічного і справжнього щастя. Тому прагнення до Бога, який є справжнім і вічним щастям, закорінене в її істоті. Одначе, внаслідок гріха, прагнення до вічного щастя перетворюється на пошук швидкого і дешевого задоволення. Тоді всі сили людської душі починають бути розбиті, дезорієнтовані, і прагнення за Богом перетворюється на невпорядковані бажання, які, згідно із вченням Церкви, називаються пристрастями. Пристрасна істота, зранена людська душа, постійно шукає задоволення. Проте жодне із задоволень не може остаточно, навіки і вповні задовольнити того, чого насправді шукає людське серце. Така невпорядкованість веде людину до різного роду залежності.
– Коли людина втрачає панування над собою, коли втрачає найвищий рівень своєї свободи, то стає залежною від гріха. Тому каже апостол Павло: «Хто ким переможений, той тому і раб» (2 Пт. 2, 19).
– Те, що відбувається в духовній сфері людини, впливає на її психіку й тілесну сферу, вражаючи їх. Такій людині потрібно допомогти, простягнути руку допомоги і подивитися на неї очима, якими на неї дивиться Бог.
– Ми не повинні засуджувати залежну особу, а маємо шукати дорогу, як звільнити її і повернути їй панування над самою собою, повернути її до свободи.
– Коли людина залежна і сама не може відмовитися від об’єкта свого бажання, вона потребує допомоги. Бо рівень її свідомості і волі є обмежений. Ми не можемо говорити, що людина в таких обставинах є пропащою і засудженою.
– Не слід засуджувати залежну людини, говорячи, що це грішник, який призначений до вічної погибелі. Бо гріх, як вчинок, це свідомий і добровільний вибір зла, добровільне порушення певної Божої Заповіді. Існують деякі стани, коли людина втрачає здатність свідомо і добровільно діяти, коли вона втрачає здатність «повноти людських актів», тоді така людина потребує визволення.
Департамент інформації УГКЦ