«Хто ким переможений, той тому і раб» – думки Глави УГКЦ про різну залежність
Глава і Отець УГКЦ розповів в ефірі інтерактивної програми «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» на «Живому ТБ» про те, у чому полягає корінь різного роду залежності та як потрібно ставитися до залежних осіб.
– За моральним баченням Церкви, усякий гріх є залежністю. Проте не завжди залежність можна називати гріхом і засуджувати людину.
– За християнським баченням, існує три основні виміри особистості: духовне життя (духовна сфера), психіка (душевний стан), тіло (фізіологія). На думку Отців й Учителів Церкви, корінь залежності лежить у духовній сфері.
– Господь сотворив людину для вічного і справжнього щастя. Тому прагнення до Бога, який є справжнім і вічним щастям, закорінене в її істоті. Одначе, внаслідок гріха, прагнення до вічного щастя перетворюється на пошук швидкого і дешевого задоволення. Тоді всі сили людської душі починають бути розбиті, дезорієнтовані, і прагнення за Богом перетворюється на невпорядковані бажання, які, згідно із вченням Церкви, називаються пристрастями. Пристрасна істота, зранена людська душа, постійно шукає задоволення. Проте жодне із задоволень не може задовольнити остаточно, вічно, повно того, чого насправді шукає людське серце. Така невпорядкованість веде людину до різного роду залежності.
– Коли людина втрачає панування над собою, – втрачає найвищий рівень своєї свободи, то стає залежною від гріха. Тому каже апостол Павло: «Хто ким переможений, той тому і раб» (2 Пт. 2, 19).
– Те, що відбувається в духовній сфері людини, впливає на її психіку й тілесну сферу, вражаючи їх. Такій людині потрібно допомогти, простягнути руку допомоги і подивитися на неї очима, якими на неї дивиться Бог.
– Ми не повинні засуджувати залежну особу, а шукати дорогу, як звільнити її і повернути їй панування над самою собою, повернути її до свободи.
– Коли людина залежна і сама не може відмовитися від об’єкту свого бажання, вона потребує допомоги. Бо рівень її свідомості і волі є обмежений. Ми не можемо говорити, що людина в таких обставинах є пропащою і засудженою.
– Не слід засуджувати залежну людини, говорячи, це грішник, який призначений до вічної погибелі. Бо гріх, як вчинок, це свідомий і добровільний вибір зла, добровільне порушення певної Божої Заповіді. Існують деякі стани, коли людина втрачає здатність свідомо і добровільно діяти, коли вона втрачає здатність «повноти людських актів», тоді така людина потребує визволення.
Департамент інформації УГКЦ