Блокування “ВКонтакті” та інші українські санкції щодо російського IT-бізнесу сколихнули тему популізму і гострої критики «непопулярних реформ», на якій зараз намагається зіграти “Опоблок”. Післявоєнна Німеччина і сучасна Україна – що спільного в історичних прикладах, якою має бути люстрація, щоб виключити реваншизм колишніх політичних еліт. Про це у статті на конкретних прикладах історії і сучасних реалій.

Опоблок обіцяє, що блокування “Вконтакті” і люстрацію скасують

Нині існує реальна небезпека реваншу проросійських сил на наступних виборах. “Опоблок”, до складу якого входять екс-регіонали, вправно грає на трендах. Він використовує популістську риторику: «Повернемо «Вконтакті» й «Однокласники»! Скасуємо декомунізацію і люстрацію, скасуємо заборону виготовляти і пропагувати геогліївську стрічку і т. д.» (джерело, архів). Втім, навіть після Майдану у владі залишилася велика кількість представників старої політичної еліти. І вона продовжує тягнути Україну в орбіту російських інтересів.

Ця тактика може принести свої плоди – якщо в 90-ті і 2000-ні мільйони українців голосували за умовне повернення в часи Брежнєва, то зараз також знайдуться такі, хто голосуватиме за гасла умовного повернення до «долара по 8».

Україна і Німеччина. Чи врятує «м’яка люстрація» від реваншу?

Україна не перша країна, яка з осторогою дивиться на можливі (пере)вибори. Після Другої світової війни перші вибори до Бундестагу пройшли у 1949 році. НСДАП (нім. – NSDAP, націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини) була заборонена, провідних нацистів покарали, але середня ланка нікуди не поділася.

Вибори проходили під контролем переможців, тому повноцінний реванш був виключений. Але й при такому розкладі перший німецький післявоєнний парламент вийшов дуже строкатим.

17 мандатів із 402 отримала регіональна «Баварська партія» (Bayernpartei) – на загальнонімецькому рівні вона набрала тільки 4,2%, але прохідний 5%-бар’єр діяв для кожної федеральної землі окремо. У рідній Баварії місцеві націоналісти набрали гордо 20,9% і добрали ще кілька мандатів серед мажоритарників. Нагадує українських борців за федералізм – для створення БНР забракло баварцям тільки сусіда на кшталт Росії.

Попри велику кількість соціалістичних партій, у перший Бундестаг пройшла і Комуністична партія Німеччини (Kommunistische Partei Deutschlands, KPD) – 15 мандатів і 5,7% голосів. Прийшовши до влади у 1933 році, нацисти передусім заборонили комуністів, які до 1945 року були в тюрмах, у підпіллі чи в СРСР. Але й після падіння нацистів швидко стало ясно, що комуністи це радше нова п’ята колона і агенти впливу СРСР/НДР. Тому вже у 1951 році почався процес заборони партії, відсторонили від державних посад багато чиновників-комуністів і остаточно заборонили КПН у 1956 році. Так, з комуністами вирішили не церемонитися навіть демократи.

До речі, комуністи були не першою забороненою партією у післявоєнній ФРН. Першими у 1952 році заборонили Соціалістичну партію (Sozialistische Reichspartei), яка проіснувала всього три роки і почала набирати популярність серед ветеранів війни і колишніх функціонерів. Влада вирішила не дивитися на те, як на горизонті з’явиться нова НСДАП і заборонила її.
До речі, виникла ця партія з ще однієї монархічної партії – «Німецької консервативної партії — Німецька права партія» (Deutsche Konservative Partei – Deutsche Rechtspartei, DKP-DRP), яка на перших виборах в Бундестаг набрала 1,2% і отримала 5 мандатів.

Німеччина: приклад успішної люстрації

Праві консервативні ідеї нікуди не поділися у післявоєнній Німеччині. На цьому полі взагалі було не пропхатися, адже «адепти» Великої Німеччини нікуди не поділися. Відкрито Гітлера ніхто не підтримував, але багато хто відкрито виступав проти комуністів-соціалістів і за відродження Німеччини. На виборах у 1949 році дуже вдало виступила Німецька партія (Deutsche Partei) – 4,0% голосів і 17 мандатів.

І якби тільки в правих річ, але ж на популярних темах грали і великі партії. Вільна демократична партія Німеччини (Freie Demokratische Partei, FDP) на виборах 1949 року набрала 11,9% голосів виборців і отримала 52 мандати – третя за чисельністю фракція в Бундестазі. Респектабельна партія центристів на своїх виборчих плакатах пропонувала «підбити риску під денацифікацією і під громадянами другого сорту»:

Стиль плаката нагадував виборцям стилістику плакатів нацистів, а слово Schluss спеціально написали через SS. І в такого загравання з виборцями була своя логіка, адже 8,5 мільйонів німців були членами НСДАП. Після війни переможці прийняли закони про люстрацію і поділили підозрюваних на 5 категорій:

• головні обвинувачені (воєнні злочинці)
• обвинувачені (активісти, мілітаристи)
• другорядні обвинувачені
• спільники
• невинні

У західних землях через ці перевірки пройшло кілька мільйонів німців і багатьох обмежили в праві обіймати державні посади.
І навіть переможці виборів соціал-демократи і соціалісти загравали з виборцями, обіцяючи на плакатах об’єднану Німеччину з Кеніґсберґом, Сілезією та Судетами.

Але у Німеччині реванш не відбувся завдяки жорсткій позиції переможців, які навіть на реєстрацію партій видавали окремі ліцензії. Від думки про «долар по 8» німців відволікли швидкі реформи і відродження економіки. А всі спроби реваншистів пробратися в політичну еліту зрештою закінчилися низкою партійних заборон і судовими процесами.

Україна і невдала люстрація

В Україні ситуація хоч і схожа на післявоєнну Німеччину, але трохи складніша. Місцева політична еліта провалила процес люстрації і колишнім регіоналом у телевізорі чи в керівному кріслі вже нікого не здивуєш. На відміну від післявоєнної Німеччини, яку тоді повністю контролювали союзники по антигітлерівській коаліції, в Україні місцеві політичні сили між собою вирішили хитро провести процес перезавантаження політичної еліти. Не вдалося.

Україна не отримала аналогу плана Маршалла. На Донбасі й далі йде війна. Крим досі ще окупований. А економічні реформи йдуть з-під палки й приурочені до вимог ЄС та США.

В Україні влада часто припускається помилок на рівному місці і надто пізно реагує на інформаційні приводи. Наприклад, заборону бухгалтерської програми «1С: Бухгалтерія» українські чиновники могли подати по-іншому.  Спочатку пояснити, що заборона не торкнеться більшості приватних підприємців, а також показати загрози від використання російських інформаційних продуктів. Але влада демонстративно спочатку створює інформаційний привід для атаки і гострої критики, а потім ображається на «розхитування човна» і чергову хвилю «зради». Все це дрібниці, поки не дійде справа до виборів, на яких народ «згадає все», завдяки тим самим колишнім регіоналам, які контролюють велику частину медіа.

Після Майдану в Україні заборонили комуністичну партію і провели декомунізацію, але у владі залишилися регіонали. Люстрація була проведена формально. У результаті на нещодавніх виборах в об’єднані територіальні громади голову підняли колишні регіонали – «Наш край» і «Опозиційний блок».

Через три роки ми стоїмо перед небезпекою реваншу. Післявоєнна Німеччина з цим впоралася завдяки, бо вжила відповідні заходи. А воююча Україна сьогодні стоїть перед черговим історичним викликом – як не допустити реваншу.

 

Матеріал до публікації підготував Антон Павлушко

Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org. При повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 )

Тисніть репост і діліться з друзями розслідуваннями InformNapalm у соцмережах. Кожна ваша вподобайка доносить полум’я нашої інформації.

Щоб оперативно отримувати сповіщення про нові розслідування InformNapalm, підписуйтеся на сторінки нашої спільноти у соцмережах Фейсбук та Твіттер. 

Джерело