З моменту анексії Криму Росією минуло вже більше трьох років. Тим часом проблеми на півострові лише поглиблюються. У Криму, як і раніше відчувається нестача прісної води, виникають проблеми з подачею електроенергії, а темпи зростання цін перевищують середні показники у Росії.

Про те, чи під силу Москві вирішити ці проблеми й у скільки може обійтися росіянам утримання анексованої території, Крим.Реалії дізнавалися у російського опозиційного політика, економіста і громадського діяча Володимира Мілова.

‒ Пане Володимире, напевно, потрібно почати з проблем Криму з прісною водою. Наскільки нам відомо, вони зараз поглиблюються, оскільки, за словами місцевих жителів, приїжджі «заселенці» зрошують нею свої посіви, і це може привзести до остаточного засолення ґрунтових вод. Що потрібно зробити на практиці для вирішення цього питання, і скільки це коштуватиме?

‒ Важливо зрозуміти, що проблема з водою, в принципі, не вирішується. Єдиним системним її рішенням був Північно-Кримський канал, але відновлення його роботи найближчим часом не передбачається. У Криму немає ресурсів, щоб забезпечити себе водою самостійно. Там немає річкової мережі, рівень опадів низький. Північно-Кримський канал забезпечував до 80% потреб півострова у воді.

Володимир Мілов

​Зараз російська влада намагається «заткнути дірки» якимись паліативними методами, але в реальності це призведе тільки до збільшення проблем через буквально пару років. Ви правильно сказали про різку інтенсифікацію буріння підземних вод ‒ це дійсно призведе до прискореної мінералізації артезіанських вод і непридатності для використання. Також російська влада намагається максимально «видоїти» Білогірське водосховище. Але це все загрожує критичним виснаженням наявних запасів. Повторю, для нормальної життєдіяльності та підтримки промислової і сільськогосподарської активності в Криму не вистачає води, вирішення цієї проблеми не існує без нормалізації відносин з материковою Україною.

Північно-Кримський канал, весна 2016 року

Звичайно, є ще варіант, який використовують, наприклад, середземноморські країни, схожі на Крим за маловодністю ‒ як Ізраїль або Кіпр. Вони йдуть шляхом будівництва установок десалінації морської води. Однак це дуже дорога процедура: умовно кажучи, мільйон доларів інвестицій на потужність в тисячу кубометрів води на добу. Тобто, щоб заповнити втрати від припинення роботи Північно-Кримського каналу, потрібно буде вкласти 4-5 мільярдів доларів. Для порівняння, це приблизно річні витрати російського бюджету на охорону здоров’я. Якщо додати до цього накрутки і відкати для будь-яких умовних «Ротенбергів», які неодмінно захочуть на цьому заробити, виходить ще більше.

Якщо російська влада захоче піти цим шляхом, вони, звичайно, зможуть знайти гроші ‒ заберуть їх у пенсіонерів і працюючих росіян, піднімуть податки, зріжуть соціальні витрати. На геополітиці у Росії не економлять, економлять тільки на людях. Або вони продовжать як хижаки експлуатувати підземні води і деякі наявні водосховища, остаточно знищуючи екосистему і економічні перспективи Криму. Для Путіна та його адміністрації ця стилістика звична: вичавити побільше сьогодні, а завтра ‒ хоч трава не рости.

‒ Також можна виділити проблему з електроенергією. Як ви думаєте, чи здатні пропонований Путіним «Енергоміст» розв’язати цю проблему?

‒ Тут виникає схожа ситуація, як і з водою. Вся система енергопостачання Криму була налаштована на роботу через енергосистему України. Основні магістральні входи йдуть з півночі, з України, і живлять найбільш розвинену західну частину Криму. Так, зараз піднято багато шуму навколо енергомосту до Криму, але в реальності він входить в місто Керч, яке розташоване на сході півострова, далеко від основних економічних центрів і від південного узбережжя. Таким чином, необхідно протягувати додаткові лінії електропередач, щоб постачати електрику з Росії на захід і південь Криму. Наявного перетікання електроенергії просто не вистачає.

​Тому реальне рішення, яке просуває російська влада, полягає не в цьому. Енергоміст ‒ це скоріше психологічний прийом, щоб показати жителям півострова, що Росія про них піклується. Основний їхній план це газопровід з Кубані потужністю до 4 млрд кубометрів газу на рік, який буде постачати газ для модернізованих ТЕЦ, перш за все для споруджуваних чотирьох енергоблоків Сімферопольської і Севастопольської ТЕС сумарною потужністю майже в тисячу мегават. Вартість будівництва оцінюється в 70 млрд рублів, газопроводу ‒ 20 млрд, але я впевнений, що за підсумками будівництва, як це в Росії завжди буває, кошториси виростуть.

Підрядники там все ті ж: будівництвом газопроводу Кубань-Крим займався «Будгазмонтаж» Аркадія Ротенберга, електростанції будує «Технопромекспорт» Сергія Чемезова (входить до «Ростех») ‒ все це знайомі обличчя з путінського оточення. Всі вони добре зароблять на Криму, проте платити в результаті доведеться або росіянам, або кримським споживачам. Частина грошей вже закладена або в російський бюджет, або в тарифи для росіян. Кримчанам не варто розраховувати на дешеві газ і електрику з урахуванням того, що такі величезні вкладення потрібно якось окупати. При цьому кумедно, що офіційні особи відмовляються назвати джерела фінансування будівництва магістрального газопроводу до Криму.

До речі, за офіційною статистикою Росстату, ціни в Криму зараз в порівнянні з груднем 2013 року зросли рівно вдвічі (а середні зарплати ‒ всього на 30-40%). Навіть офіційна статистика показує, що зростання цін в Криму набагато випереджає інфляцію у Росії.

‒ Місцеві жителі також говорять про заселення Криму приїжджими. Будівництво нового житлового фонду та «підйомні» гроші ‒ це теж витрати для бюджету. За рахунок чого вони здійснюються?

‒ Тут існує два аспекти ‒ цивільне і військове житлове будівництво. Російське Міністерство оборони нещодавно розкрило інформацію, що виділяє на будівництво житла для військовослужбовців 6 млрд рублів. Програма будівництва цивільного житла, затверджена урядом Криму на 2017-2020 роки, передбачає будівництво понад півмільйона квадратних метрів житла, що оцінюється кошторисом ‒ у 22 млрд рублів. Переважна більшість цих грошей піде з бюджету Криму, але він на 75% складається з російських дотацій, так що це знову гроші російських платників податків. В цілому на Крим виділяються запаморочливі суми, близько 200 млрд рублів за різними статтями російського бюджету. Це більше половини федеральних витрат на охорону здоров’я, наприклад.

Я знаю, що інші регіони, у яких існують величезні проблеми, і яким центр зрізає фінансування, просто скрегочуть зубами. Але ніхто нічого не може заперечити, тому що всі розуміють: ура-патріотичний чад і кримська тема у Путіна сьогодні ‒ це хворе місце, на яке краще не наступати. І це тільки верхівка айсберга: величезні гроші йдуть з позабюджетних джерел, і ці витрати, так чи інакше, оплачують російські споживачі через ціни і тарифи.

‒ Є безліч свідчень про переобладнання Криму на військову базу замість курорту. Скільки на цьому втратив російський бюджет, і які можуть бути наслідки такого переобладнання?

‒ Чесно кажучи, прямих ризиків для туріндустрії від мілітаризації Криму я не бачу, адже всі військові частини і техніка зосереджені в основному у пунктах базування, які традиційно були військовими базами, які в основному віддалені від традиційних курортів ‒ наприклад, такі міста, як Севастополь або Бельбек. Хоча в цілому мілітаризація регіону, звичайно, несе в собі великі ризики. На практиці необхідності в ній немає: Росії варто було проводити політику подальшого зниження рівня напруженості в Чорноморському басейні, замість того, щоб ні з того ні з сього перетворити мирний регіон на арену військового протистояння.

Звичайно, туристів все це не приваблює ‒ люди вважають за краще їздити в спокійні регіони, але я б все ж сказав, що для курортної індустрії все це не так важливо. Її розвитку перешкоджають в основному зовсім інші чинники: санкції, дикі ціни, неймовірно низька якість сервісу.

Щоправда, у військовому питанні є одна важлива деталь: сховище ядерної зброї Краснокам’янка, Феодосія-13. Воно розташоване прямо між Судаком і Коктебелем. Я, до речі, кілька разів відпочивав в цих місцях в 90-і роки, і, чесно кажучи, мені навіть дико уявити собі це симпатичне місце як центр розміщення ядерної зброї. До середини 90-х за угодою з Росією звідти ядерну зброю всю вивезли, але тепер Путін ухвалив явне рішення його реанімувати. Ходять чутки, що туди вже завезли ядерні боєприпаси. Так це чи ні, ми не знаємо, але тим, хто їде відпочивати до Судака чи Коктебеля, важливо пам’ятати, що в 20 кілометрах від них може бути склад ядерних боєголовок. Це не найприємніше сусідство. Переконаний, що якнайшвидша демілітаризація Криму буде в загальних інтересах, і вже ядерній зброї там абсолютно точно нічого робити.

‒ До речі, ви згадали, що відпочивали в Криму в 90-х роках…

‒ Так, але як туриста мене Крим не вразив. У багатьох місцевих жителів відсутнє розуміння культури сервісу, послуги надаються жахливої якості. Я вже давно туди не їздив, але, судячи з відгуків, це особливо не змінилося.

​‒ А що ви можете сказати з приводу жахів, які розповсюджуються російською пропагандою? Чи виникали у вас, як у росіянина, якісь проблеми в українському Криму?

‒ Що стосується загальної обстановки в Криму, то у мене, як громадянина Росії, ніяких проблем з відвідуванням Криму тоді не було. Там всі говорять російською, повно туристів з Росії. Ми відчували себе там, ніби й не за кордон приїхали. Я, чесно кажучи, так і не зрозумів, які проблеми були з тим, що Крим контролювався Україною? Вся істерія на цю тему мені здається просто надуманою.

‒ З приводу будівництва Керченського мосту, ходить багато чуток про «відмивання» великих грошей на цьому проекті…

‒ Початковий озвучений кошторис на будівництво Керченського мосту становив 220 млрд рублів. Зараз, за офіційним зізнанням, він вже перевалив за 300 млрд. Я думаю, що це ще далеко не кінець, адже проект архіскладний і одночасно архікорупційний. Будує, до речі, все той же «Будгазмонтаж» Аркадія Ротенберга. Вся ця кримська епопея добре поповнить кишеню Путіна та його друзів.

Справа в тому, що там має бути занадто багато підводних робіт: палі, днопоглиблення і так далі ‒ це золота жила для розпилювальників та корупціонерів. Ну, хто буде перевіряти, як глибоко ви загнали палі в дно? Днопоглиблення ‒ це взагалі з галузі корупційного пекла: списали гроші, не зробили роботи в потрібному обсязі, і потім списали все на «замулювання» і попросили нових грошей.

З палями подібна історія сталася в Сочі при будівництві вантажного порту до Олімпіади. За технологією палі потрібно було заглиблювати метрів на 30, але їх заглибити в реальності на 10 метрів, гроші розпиляли. Порт змило першим же штормом. Тут намічається такий же корупційний двигун. Я думаю, щодо Керченського мосту все вийде набагато дорожче, ніж 300 млрд рублів.

До того ж, хочу зазначити, що значення цього мосту сильно переоцінене, адже його пропускна здатність буде обмежена. У перший рік експлуатації це буде близько 13 тисяч автомобілів і менше 50 пар потягів на добу. Тільки через 20 років планується вийти на рівень 40 тисяч автомобілів на добу і 65 пар потягів. Я нагадаю, що з українського напрямку через «ворота Криму», станцію Джанкой, проходило влітку до 90 пар тільки пасажирських потягів. Тобто цей міст більше має психологічне значення, і реально відновити транспортні потоки до рівня українського періоду він не зможе. Ну і, звичайно ж, він є прекрасним способом розпиляти гроші.

Джерело