25-26 серпня 1917 року в Сімферополі відбувся перший з’їзд українців Північної Таврії ‒ це важлива віха в історії самоорганізації місцевого національного руху. Як розвивалися ті події та чому Крим так і не увійшов до складу Української Народної Республіки, обговорюють у ефірі Радіо Крим.Реалії історик, координатор громадської організації «Таврійська гуманітарна платформа» Андрій Іванець та український політолог Олександр Палій.

‒ Українська революція 1917 року розпочалася в березні. Андрію, чому українці в тогочасній Таврійській губернії зібралися тільки в серпні?

Андрій Іванець

​Іванець: Український рух до революції практично не розвивався через заборони Російської імперії. 1917-го розпочався справжній національний підйом. Різні організації стали виникати ще навесні цього року, і вже до червня в усіх повітових містах, у двох градоначальствах на Кримському півострові та в інших населених пунктах українські громади вже існували. Паралельно створювалися партійні структури, наприклад, соціалістів у Севастополі та Сімферополі. Серпневий з’їзд у Таврійській губернії став логічним завершенням цього процесу, причому це був останній з низки подібних з’їздів в Україні.

‒ Які питання там обговорювали?

Іванець: Створення місцевих україномовних шкіл, газет і загальну проблематику автономії України. В основному це була інтелігенція та військові, серед них і селяни в солдатських шинелях. Учасники з’їзду вирішили, що потрібно посилити агітацію в селах, і навіть розробили для цього спеціальну інструкцію.

Андрій Іванець

‒ Як місцева влада ставилася до українського руху?

Андрій Іванець

​Іванець: Чинили відкритий чи прихований опір. Губернський комісар Таврії Микола Богданов був кадетом і конфліктував як з кримськотатарським національним рухом, так і з українським. У липні 1917 року голова Генерального секретаріату ‒ прообразу уряду України ‒ Володимир Винниченко запросив всіх губернських комісарів до Києва, але Микола Богданов відмовився. Він же не хотів виділяти українцям землю, наголошуючи, що Таврійська губернія ‒ це Росія.

‒ Чи є паралелі між становищем українців у Криму 1917 та 2017 років, Олександре?

Палій: Напевно, щось спільне є, хоча історія не повторюється буквально. 1917-го український рух у Криму був жвавішим, оскільки на флоті більшість матросів були якраз українцями. Зараз, після 70 років радянського режиму, ми отримали знесилене суспільство, яке не здатне до самоврядування. Інша справа, що прозорість сучасного інформаційного простору дає більше можливостей для національної боротьби навіть у анексованому Криму. Сьогодні багато процесів йдуть набагато швидше, ніж це було можливо 1917 року.

Олександр Палій

‒ Дякую. Як в українців Таврійської губернії було з військовою силою?

Іванець: У Криму стихійно створювали українські військові частини. Щоправда, після того як в Сімферополі заснували полк імені гетьмана Петра Дорошенка, проти цього постала більшість революційно-демократичних сил. У результаті українцям дозволили вести цю військову самоорганізацію. Полк налічував п’ять тисяч людей, контролював залізницю з Криму до Мелітополя й Запоріжжя і пізніше бився з військами більшовиків. У Феодосії також створили український батальйон, українці мали вплив і в Севастополі, і в Керчі. Сьогодні важливо пам’ятати про той серпневий з’їзд і супутні події, оскільки вони показують, що Крим і Таврійська губернія в цілому були етнічними територіями України, всупереч пізнішим радянським і російським історичним міфам.

(Над текстовою версією матеріалу працював Владислав Ленцев)

Джерело