Сімейні альбоми в епоху селфі
Зараз за кордоном України перебуває більше 20 мільйонів українців. Хтось іде у пошуках кращої роботи, хтось — на навчання, хтось — до рідних…
Вчора приїхала подруга з Канади. Вона вже там 15 років. За цей час старенькі батьки померли в Києві. Отже, треба продавати спадок. Викидають старі меблі, роздають книжки знайомим. Разом з мотлохом в сміття летять і старі фотографії.
Беру до рук декілька світлин: капітан Червоної армії, на грудях — більше десяти нагород, дві зірки. А ось ще декілька фотографій… На них — той же чоловік із старшою жінкою та дівчатами. Мабуть, мати та сестри. А на наступному фото — маленька хата, поруч із старезним деревом. Деякі з них підписані: 1936, 1940, 1945… Тримаю в руках, розглядаю: все це — історія, за кожною фотографією — людська доля. На питання: «Чому викидаєш, не береш з собою?» отримую відповідь, що немає сенсу везти до Канади старий папір…
А я згадую такі далекі 80-ті. Одного літа я, юна студентка, була в Угорщині, гостювала у друзів батька. Мені до рук дали товстелезний альбом із світлинами. Найдавніші з них зроблено ще у 19-му столітті. Чоловіки в мундирах Австро-Угорщини, жінки в довгих мережевних сукнях. Дядько Ласло показував і розповідав: «Це — мій дід, це — батько, директор гімназії, це — я студент, і це, у ватнику, — також я, у таборі ГУЛАГУ в 1949».
Це вже потім, у 60-х його було реабілітовано…
Такого альбому у моєї родини не було. Значно пізніше я почала збирати старі світлини своєї родини, і разом з дітьми зробила сімейний альбом. З тридцятих років зберіглося лише декілька маленьких світлин, які робили для документів. Батьки, на щастя, вижили у Другій світовій, але окупація Харківщини і бої 1943-го не сприяли колекціонуванню фотографій… Матусині світлини підписані вже 1949-м роком, коли вона отримала призначення на роботу до Львова. Так ми і складали, по рокам, історію молодості наших рідних. Вже не було в живих моїх батьків, але до кожної світлини я могла щось розказати своїм дітям, щось згадати із розповідей, згадати сумні чи веселі моменти…
Всі ці фото — це наша історія, наша пам’ять. З цих маленьких, унікальних історій кожної родини формується історія нашої країни. І це не безликі параграфи у підручнику, а справжні, живі люди, яких ми знали.
Кожен має право вирішувати, що для нього мотлох. Але хочу запитати: що для вас історія вашої родини? Чи взяли б ви з собою у дорогу альбом із світлинами предків?