Боєць батальйон Донбас, редактор:

“Сьогодні, ні – точніше вчора, коли до Луценка приїхало машин більше ніж їздило їх в наймасовіші часи Майдану 13-го року, я остаточно впевнився – все.
Це навіть не початок кінця цієї наскрізь прогнилої, кров’ю патріотів і баблом пов’язаної з путіним, влади.

Це – завершальні акорди. І я гордий, що, іноді, стояв поруч з хлопцями, які розпочали цю боротьбу. Які перші заявили – “Порох продажна тварь, а не президент”, “в Україну потрібно повернути закон. Один для ВСІХ”, “Війну потрібно завершити перемогою”. З тими, хто носився по прифронтовим районам, гуртуючи патріотів на місцях проти “особливого статусу для сєпарів”, хто протестував проти ментовсько-суддівського свавілля в судах над добровольцями в 15-16-х, хто оголосив ультиматум проти торгівлі з окупантами в кінці 16-го і заблокував цю торгівлю барижної влади з терористами взимку 17-го. Хто воював партизанами на передку. Хто ганяв рейдерів по всій Україні, хто наносив удар за ударом цій владі запроданців. Не нищівних, але завжди болючих для системи.
Хто, фактично, розпочав нову революцію і закріпився на Грушевського в жовтні, чим дав поштовх до сьогоднішніх подій. Гляньте скільки людей.

Всі вони вийшли не за чиєсь ім’я, а з ідеєю нової держави. Де закон буде оберігати правого, і карати злочинця. Незалежно від того, як високо він буде сидіти.

І тепер я спокійний – відлік часу доходить до завершення старого, і народження нового часу. І воїни, які зараз тримають козломордих на передку, будуть мати можливість піти вперед. Ми підемо! А після перемоги повернутися додому де їх поважатимуть, де їх родини не будуть поневірятися. Повернуться в Україну, за яку воюють.

Честь і хвала вам хлопці. Хай би що не казали – наш золотий сокіл ще більш прославився. Честь і хвала ветеранам Донбасу, Айдару, ПС, ОУН, ЗСУ і іншим, які стали кістяком Руху визволення. Честь і хвала сотням небайдужих, які повірили в нас і підтримали.

Тепер, озираючись на два крайні роки, я дивуюсь вашим душам. Згадайте через що ми пройшли. Нас викрадали і садили по тюрмам, травили аваківськими псами, дискредитували в ЗМІ. Ми мерзли в наметах, добами не виходили з своїх тачанок, намотуючи тисячі кілометрів Україною. Ми були швидкі як вітер. В голод, холод, спеку, дощ і сніг ми йшли до цього дня. Ми пережили найстрашніше – нерозуміння, а часто – й відверті насмішки наших бойових побратимів, які жалили болючіше за кулі. І зціпили зуби. Йшли до мети. До сьогоднішнього дня.
І кидайте в мене камінням, але честь і хвала Семен Семенченко, який зумів запалити нас метою і вірою в перемогу. Який з купи розшарпаних, нервових, злих, незручних “ідивідумів”, котрі “краще знають як, готових до мордобою через дрібниці, зумів організувати структурну одиницю, спаяну метою і дисципліною.

.. знаю, тепер з’являться інші – більш “лицеприятні”, фаховіші, кращі за нас. А нас призабудуть з часом, як і чорних чоловічків чотирнадцятого. Мо воно і краще буде. Але, пацани, знайте, що для того щоб з’явилися другі, треті, соті ряди, повинен спочатку з’явитися ПЕРШИЙ ряд, в якому стояли ВИ. І це вже записано в історії. Як і те, що нечисельна група відчайдухів зуміла збити з ніг велетенську систему. 300 спартанців кажете?”

Богдан Пташник

Джерело