“Подорожі дають щеплення від ілюзій. Кожна країна еквівалентна своїм жителям. Якість доріг, чистота узбіч, доглянуті вулиці ‒ ми збираємо свої враження не тільки про місце, але й про людей. Тому що їх суспільний простір говорить про їхню здатність домовлятися. Створювати інститути. Встановлювати правила. Дотримуватись правил.

Правила Полісу встановлюють громадяни Полісу. Вони обирають собі депутатів, голосують за політиків, скидаються з зарплат на утримання держави. І якщо вони не дотримуються своїх же правил ‒ значить, десь обірвана нитка.

Дорослу людину відрізняє вміння тримати слово. Дотримуватися домовленостей. Сміливість визнавати помилки. Але в тому й річ, що суспільства бувають інфантильними. Таке суспільство відрізняє віра, що народ кращий за еліти. Тому що ця віра дозволяє перекласти відповідальність.

Якщо ви хочете зрозуміти, хто винен у тому, що за вікном, ‒ погляньте в дзеркало. Ніхто не присилав нам політиків з Венери ‒ ми самі їх обрали. Ніхто не змушує нас обганяти по зустрічній ‒ я сам тисну на педаль. З бюджету моєї країни крадуть лише ті, кому я дозволив це робити.

Озирніться навколо. Все, що нам не подобається, зробили ми самі. Погані суди, олігархічна економіка, стара комуналка ‒ це все завдяки нам. Нам здається, що все належить «їм». Але немає ніяких «їх». Є тільки «ми». Вони ‒ це частина нас”.

Павел Казарин

Джерело