«Щодня їду на роботу 24-м автобусом від Центрального залізничного вокзалу на вулицю Грушевського. Щоразу, коли автобус повертає з вулиці Симона Петлюри на бульвар Тараса Шевченка, бачу ліворуч закритий від людського ока жовто-синіми полотнами пам’ятник Миколі Щорсу. Тоді думаю, що червоному комдиву не дуже приємно дивитися на вулицю, названу ім’ям його запеклого ворога, навіть через запону.

Мені не дуже приємно, коли з постаментів силоміць скидають пам’ятники. Зокрема й Миколі Щорсу. Але мені не зрозуміло, чому нація не може нарешті остаточно визначитися, чи заслуговують на пам’ять і повагу люди, на честь яких були встановлено пам’ятники в Києві. 5 лютого 1919 року Перша українська дивізія під командуванням Миколи Щорса взяла Київ. Комдива по тому було призначено військовим комендантом міста. Тобто він став відповідальним за обшуки в Києві, реквізиції та вибивання без зайвого розголосу комісарами в катівнях ЧК прихованих цінностей у городян.

Дивуюся поклонінню українців не нашим героям».

Олександр Крючков, журналіст

Джерело