Сьогодні з самого ранку – Зарваниця.

Дуже люблю такі місця в Україні. Справжні, тихі, благословенні… Там почуваєшся як у долонях Богоматері.

Дорогу до цього невеличкого села на Тернопільщині знають сотні тисяч вірян різних конфесій. Хтось іде сюди, щоб помолитись Чудотворній іконі Матері Божої Зарваницької. Хтось прагне зцілитись у святому джерелі. Хтось відвідати «Український Єрусалим» – копію комплексу споруд Святої землі.

А для мене Зарваниця — це місце дива. Місце очищення і сокровенної молитви.

Так, я вірю в диво і в Боже провидіння. Вірю в те, що Господь дбає про Україну і допомагає всім нам…

Є така історія, більш як столітньої давності, про українську матір, яка, втративши надію на порятунок свого сина, взяла його на руки і пішки пройшла до Зарваниці дорогою покаяння.

Прийшовши до Чудотворної ікони, вона вимолила у Господа зцілення для сина. А хлопець, що народився за 30 км від Зарваниці у селі Заздрість, згодом буде покликаний Богом і очолить Українську греко-католицьку церкву у найважчі часи гоніння.

Ми знаємо його як Патріарха Йосифа Сліпого, який поклав життя на створення помісної церкви в Україні і став «живим мучеником», провівши 18 років каторги по сибірських таборах. Після повернення він добивався власного східного обряду візантійського зразка для Української церкви, водночас проповідував екуменічну лінію у діалозі між християнським Сходом і Заходом. Для нас він залишив заповідь «бути собою і великого бажати».

А все почалося саме тут, у Зарваниці, яка нині перетворилася на духовний центр на зразок французького Лурду чи португальської Фатіми, куди приходять люди просити у Бога благословення.

Хай допомагає нам всім Бог у добрих справах…

Джерело