Три роки тому, 12 лютого 2016 року, відбулася історична зустріч Патріарха Московського і всієї Русі Кирила й Папи Римського Франциска в будівлі міжнародного аеропорту імені Хосе Марті в столиці Куби — Гавані. За підсумками зустрічі Патріарх і Папа підписали спільну декларацію, що складається із 30 пунктів. Після цієї зустрічі ще й досі тривають дискусії стосовно пунктів декларації, в яких йшлося про війну в Україні та діяльність Української Греко-Католицької Церкви. У свою чергу, Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав дав глибокий аналіз цієї зустрічі та підписаної декларації в книзі «Діялог лікує рани».

Tweet

Книжка написана в жанрі інтерв'ю Предстоятеля УГКЦ редактору польського Католицького інформаційного агентства Кшиштофу Томашику. Нижче подаємо висловлювання Предстоятеля Церкви з цього приводу.

• Зустріч була важливою і потрібною, бо лише зустріч дає змогу вирішити проблеми, тільки під час дискусії можна досягти порозуміння.
   
• Зустріч Папи й Патріарха була не увінчанням якогось етапу екуменічних взаємовідносин, а інструментом політичного характеру. Папа дуже часто зустрічається, наприклад, з Константинопольським Патріархом, і ніхто не робить з цього надзвичайної події.
   
• Зустрічі будуть плідними лише в тому разі, якщо потім відбудуться наступні – друга, третя, четверта і так далі. Якщо, однак, зустріч у Гавані буде єдиною такою подією та ніколи більше не повториться, то це означає, що щось пішло не так. Буваючи у Ватикані, завжди запитую, коли буде наступна зустріч. Поки що ніхто не може відповісти мені на це запитання.
   
• Я мав нагоду поговорити про зміст підписаної декларації із Папою, зокрема в контексті засідання нашого Постійного Синоду єпископів. У результаті цієї зустрічі я зрозумів і відчув, що сам документ не є для Святішого Отця таким важливим, як зустріч.
   
• На мою думку, декларація була для Московського патріархату претекстом для зустрічі з Папою. Сам Папа Франциск застеріг, що цей документ не можна трактувати як Євангеліє, а його текст має бути оцінено критично.
   
• Уже після першого ознайомлення з декларацією стало очевидно, що її текст – особливо пункти, в яких мова йшла про нас, – було редаговано в Москві.
   
• У декларації написано, що ми не лише маємо право на існування, а й можемо надавати душпастирську опіку нашим вірним там, де вони є… По-перше, сам факт того, що йдеться про право на існування, немовби розгортає дискусію щодо цього права, ніби зводить розмову до логіки такого типу: «Ну добре, якщо з ними не можна нічого вдіяти, то нехай собі існують». Друга річ, якої забракло в декларації, – це право проводити євангелізацію на так званій канонічній території православ’я. Адже, якщо якась Церква не євангелізує, то не розвивається й помирає.
   
• У тексті декларації нас названо не Церквою, а «церковною спільнотою». Таку термінологію деколи використовують, ведучи мову про протестантські Церкви. Якщо Апостольська Столиця погодилася з таким формулюванням, то ми опиняємося в ситуації reductio ad absurdum і заперечуємо саму основу католицької еклезіології, якою є сопричастя з наступником святого Петра. Коли я попросив пояснити мені це питання, мені сказали, що ані Святіший Отець, ані Ватикан зовсім не порушували теми еклезіологічної ідентичності.
   
• Однією з найосновніших претензій і головним закидом з боку Московського патріархату щодо Католицької Церкви є прозелітизм на канонічних православних теренах не лише в Росії, а й в Україні, адже Московський патріархат постійно наголошує на тому, що наша країна становить його канонічну територію. Нашу присутність і діяльність вони сприймають як прозелітизм, а на Сході України навіть називають експансією.
   
• Цей текст є майже точним повторенням агресивних слів, які свого часу виголосив митрополит Іларіон Алфеєв, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. На Надзвичайному Синоді єпископів у Ватикані 2014 року він сказав, що причиною війни в Україні є «уніати й схизматики, які вбивають православних на Донбасі». Це означає, що не було ніякого зовнішнього нападу Росії на територію України та що там відбувається лише громадянська війна, агресором у якій є Греко-Католицька Церква.
   
• Після оголошення декларації я був змушений твердо й чітко сказати, що Україна є жертвою несправедливої та ганебної агресії Росії, і світ повинен про це знати.
   
• У підсумку декларація виявилася корисною для нас, бо завдяки нашому протестові цілий світ довідався, що насправді відбувається в Україні.
   
• Під час зустрічі, яка відбулася місяць після підписання декларації, Святіший Отець сказав нам, що екуменічний діалог не можна вести чиїмось коштом. Запевнив, що ніхто у Ватикані не зробить нічого, що скривдило б Греко-Католицьку Церкву чи будь-яку іншу Східну Церкву. Підтвердженням цих слів став, зокрема, візит кардинала Сандрі, який під час різних зустрічей твердо заявляв, що Апостольська Столиця, ведучи розмови з Московським патріархатом, ніколи не зробить нічого коштом Греко-Католицької Церкви.

 

Придбати книжку Глави УГКЦ «Діялог лікує рани» можна в церковній інтернет-крамниці УГКЦ за цим посиланням: shop-ugcc.com.ua/shop/diyalog-likuye-rani/.

Руслана Ткаченко,
Департамент інформації УГКЦ

 

Джерело