Розпад Золотої Орди у 1460-80-их роках на деякий час зробив Крим та Кремль союзниками у протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж вперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-их роках родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова та чи виправдалися їхні очікування?

Продовження. Попередній матеріал тут.

Три брати

Смерть у 1512 році Джаная, онука Хаджи Герая, що перервала кримську династію на престолі Касимовського ханства, збіглася з корінним переломом у кримсько-московських відносинах. На початку XVI століття обидві держави були природними союзниками в боротьбі із залишками Золотої Орди, але після їх остаточного розгрому шляхи партнерів не просто розійшлися. Тепер кримські Гераї (Чингізиди) та московські Даниловичі (Рюриковичі) самі зіткнулися в боротьбі за ординську спадщину ‒ тобто за гегемонію в Східній Європі. Так що не дивно, що під час цього майже столітнього конфлікту кримчани аж ніяк не горіли бажанням приїжджати на службу до ворога. Але немає правил без винятків, і в нашому випадку ім’я йому було ‒ Мурад Герай.

У 1584 році Крим пережив тронний конфлікт. Османський султан своїм указом позбавив влади тодішнього хана Мехмеда II Герая і у травні прислав йому на заміну Ісляма II Герая. Кримське військо, яке стояло біля стін Кефе (Феодосії), негайно перейшло на сторону нового претендента, так що Мехмеду II довелося рятуватися втечею. Разом з ним залишили півострів і його сини: Саадет, Мурад та Сафа.

Але не минуло й трьох місяців, як Саадет зібрав у ногайських степах 15-тисячне військо й підступив до Бахчисарая. Через кілька днів столиця пала, Іслям II втік до Балаклави, а звідти ‒ до Кефе. Саадет зійшов на престол і вирушив обложити місто супротивника. Два з половиною місяці він тримав Кефе у страху, поки, нарешті, військо, яке прибуло з Туреччини, не витіснило Саадета II до річки Індол і не розбило його там. Ранньою весною наступного, 1585 року сини Мехмеда II зробили чергову спробу прорватися до Криму ‒ і знову безуспішно.

Герай з’явився в московських володіннях як прохач, а не завойовник

Після цього шляхи братів розійшлися. У березні Саадет та Сафа сховалися на Північному Кавказі, а ось Мурад поїхав далі ‒ прямо до завойованої три десятиліття тому російськими військами Астрахані. Вперше за сто років після Нур-Девлета, другого кримського хана, Герай з’явився в московських володіннях як прохач, а не завойовник.

У Москві

Астраханський воєвода, князь Федір Лобанов-Ростовський прийняв Мурада в місті, сповістивши про нечувану удачу новому московському царю (рік на троні) Федору Івановичу. У відповідь прийшов наказ доправити Герая у Москву, що й було виконане. Незадовго до полудня 16 (26) липня 1585 року кримський царевич прибув на місце й, за словами очевидця Мартіна Груневега, «йому назустріч за милю (до міста) Великий князь послав свою Палацову варту, наказавши зустріти його з почестями. Це був молодий сильний чоловік».

Щоправда, «перед світлі царські очі» Мурад спочатку не був допущений і, можливо, поселений десь на околиці міста, але поступово він перетворювався на вагомий елемент московської політики як вельми можливий претендент на кримський престол. В усякому разі, на початку вересня 1585 року до відома шведських послів було доведено, що «Іслам-Кирей нині до государя нашого надіслав гінців Ян-пашу мурзу з товаришами, а послів посилає ж. А просить того, щоб государ наш був з ним у любові та у братстві, та з його б юрта государ його не зігнав, і племінників Саадет-Кирея царя та Мурат-Кирея царевича, і Сафа-Кирея царевича на юрт на Кримський не відпускав і своєї раті з ними не посилав. І государ наш того його чолобиття слухати не хоче, а хоче послати зі своїх рук царських на Крим своїх посадників Саадет-Кирея царя з братією».

Восени московський уряд зав’язав листування з братами Мурада, які лишилися на Кавказі, через «Кошум-мірзу Сеферева сина Сулешева», який належав до однієї з гілок роду Кипчак. Саадет і Сафа наприкінці року прибули під Астрахань і «роту та шерть вчинили й з тим холопа свого Магмет-агу послали», тобто поклялися дотримуватися укладені в майбутньому з Москвою договори, натомість російський двір визнав за Саадетом титул «царя». Далі більше. Посли від хана у вигнанні прибували в Московське царство в січні 1586 року, в березні, двічі в травні та один раз в червні, але подробиці переговорів нам невідомі.

Від російського царя Мурада відділяло приблизно 2 метри

Паралельно росло значення Мурада. У березні 1586 року він був представлений до двору й відразу отмав високе становище. Коли 10 квітня Федір Іванович приймав польського посланника Михайла Гарабурду, який пропонував царю поборотися за трон Речі Посполитої, у московській свиті опинилися відразу три Чингізида. І своїм місцем («на великій лавці проти дверей біля государевого місця») Мурад Герай випередив і касимовського хана Мустафу-Алі («на другій лавці», зліва від царя), і сибірського царевича Мухаммеда (сидів «на окольничому місці»). Від російського царя Мурада відділяло приблизно 2 метри ‒ ця виняткова близькість була наочною демонстрацією статусу кримчанина. Брав участь Герай і в спільних з царем трапезах, наприклад, 21 і 23 червня.

Залишив у Росії як заручника одного зі своїх синів

На початку літа 1586 року сторонам вдалося досягти якоїсь домовленості, оскільки за повідомленням розрядної книги, «у липні у 18 день відпустив государ кримського царевича Мурат Кирея до Астрахані, а з Астрахані йти йому промишляти над Кримом, а взявши Крим, сісти йому в Криму царем, і служити йому царю та великому князю Федору Івановичу всієї Русі». Ймовірно, Федір Іванович обіцяв всебічну, серед іншого й військову, допомогу братам у їхній боротьбі за Крим, а Мурад, у свою чергу, «бив у холопство» російському царю, ставав його підданим, і, можливо, відмовлявся від права від’їзду. За себе та за братів він присягав «бути їм під государевою рукою в його государевому бажанні та волі, і жити під Астраханню, і в усьому государю лиха не хотіти, і стояти проти государевих недругів». Старший брат Саадет як хан особисто присягу Москві давати не став, але залишив у Росії як заручника одного зі своїх синів.

На Астрахань

Мурад Герай відбув з Москви 8 вересня 1586 року в супроводі численної свити на чолі з воєводами князем Федором Троєкуровим та Іваном Пушкіним. Тлумачем при майбутньому дворі був призначений Степан Степанов, а «ситником» (інтендантом) ‒ Федір Мисюрев. Особисто до царевича були приставлені думні дворяни Роман Пивов та Михайло Бурцев. На «відпуск» цар Федір подарував Гераю кубок і одяг, його найкращих людей також обдарували. Однозначних відомостей про «дарування» Астрахані Мураду в нас немає, так що говорити про відродження Астраханського ханства хоча б у нижчому ранзі, як, наприклад, Касимовського, не доводиться, однак зовнішні атрибути подорожі були воістину царськими.

Однозначних відомостей про «дарування» Астрахані Мураду в нас немає

Мурад Герай зупинився за 15 верстов до Астрахані на Довгому острові, щоб його могли урочисто зустріти в місті. У ніч на 15 жовтня йому назустріч вислали двох сотників і 300 осіб стрільців і козаків з «вогненним боєм», 13 гармашів з таким же числом знарядь і 75 козаків з почту «великих отаманів». Почесна варта швидше нагадувала військовий загін, але так і було задумано ‒ новому правителю варто відразу справити на підданих правильне враження.

Перед кораблем з Мурадом пливли струги зі стрілецькими головами Іваном Змєєвим та Іваном Калеміним, волзькі козаки, астраханський сотник Василь Дурасов із солдатами та артилерією. Йшло у каравані й судно з музичними інструментами: барабанами, трубами та зурнами. Царевича на флагмані оточували воєводи, діти боярські та сотники, замикали стрій кораблі з припасами та солдатами.

Астраханські воєводи вивели до пристані тисячу дітей боярських, стрільців і козаків на чолі з Іваном Чегодаєвим та 300 місцевих татар. Коли Мурад сходив із корабля, стрільці стріляли в повітря з рушниць, а коли став на тверду землю, той, хто зустрічав його «звелів на сполох бити, і в сури грати для царевичевого приїзду, і наказав стріляти з тридцяти та однієї гармати, а з великого наряду не стріляли». Очевидець абсолютно прямо називає тих, заради кого була затіяна вистава: місцеві ногайці та іноземці. І судячи з пізніших відгуків, потрібний ефект був досягнутий.

На причалі Мурад подякував московським друзям: «Як ви вшанували мій приїзд перед іноземцями! Тепер ця слава пройде всіма ордами!» А потім, сівши зі свитою на заздалегідь підготовлених коней, вирушив до центру міста.

Царювати, але не керувати.

• 

  Сергій Громенко

  Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

  “>
  
  Підписатись
  

Джерело