Розпад Золотої Орди в 1460-80-их роках на деякий час зробив Крим і Кремль союзниками у протистоянні з великими ханами, які мріяли про відродження колишньої могутності. Тоді ж вперше кримські Гераї опинилися на службі в Московському князівстві. Але й після перетворення приятелів на смертельних ворогів у 1520-их роках родичі кримських ханів перебували при дворі російських царів. Чого ж шукали в Московії вихідці з півострова та чи виправдалися їхні очікування?

Закінчення. Попередній матеріал тут.

Повернення живих і мертвих

Отже, зі смертю в Астрахані ранньою весною 1591 року Мурада Герая, його племінника-пасинка Кумо (Кумика) та однієї з дружин, останні надії Москви на воцаріння в Криму її ставленика зникли. Як наслідок, відпала й необхідність тримати в місті ханський двір та утримувати його мешканців, так що того ж року вдова обох останніх російських Гераїв, «цариця» Ертуган (Ес-Туган), разом з рештою придворних була перевезена до Нижнього Новгорода ‒ подалі від Криму. Її не те щоб утримували насильно, але дати їй дозвіл на від’їзд на півострів було неможливо ‒ влітку 1591 року кримський хан Газі ІІ Герай з величезним військом спустошив околиці Москви, так що і заради безпеки, і з політичних міркувань треба було дочекатися закінчення бойових дій.

З двома іншими дружинами Мурада таких проблем не було. Вони походили з Великої ногайської орди та Тарковського шамхальства, тому просто повернулися в будинку своїх родичів, оскільки, найімовірніше, у них не було дітей, у використанні яких Москва могла б бути зацікавлена. З Ертуган було не так: вона народила Саадету ІІ сина Кумо, який мав право успадковувати престол, а Мураду ‒ «царівну» Волгу (Долгу), і хоча син її був отруєний, та й дочка прожила недовго (не раніше початку 1588 ‒ не пізніше середини 1593 року) ‒ «цариця» продовжувала залишатися впливовою фігурою. Вона певною мірою успадковувала статус і положення обох покійних чоловіків, так що з 1591 року саме навколо неї збираються всі кримські татари, які прагнуть виїхати на півострів.

Народила Саадету ІІ сина Кумо, а Мураду ‒ «царівну» Волгу (Долгу)

І ось восени 1593 року, між ханом Газі ІІ та московським царем Федором Івановичем почалися мирні переговори, на яких, серед іншого, було поставлене й питання про спадщину російських Гераїв. Щоб тримати Ертуган ближче, ще у серпні Кремль велів перевезти її разом з двором до Москви, для чого були виділені 90 рублів і матерія на оббивку колимаги «цариці». А вже у жовтні Ертуган та її придворні загальним числом у 56 осіб отримали дозвіл виїхати до Криму.

Збереглися вичерпні відомості про ескорт «цариці». В дорогу їм було подаровано 2 закриті колимаги та 6 відкритих возів для жінок, а також 60 коней ‒ верхових і упряжних. На три тижні шляху їм було приготовлено 30 відер різного меду та 5 відер вина, 180-190 кг сухарів для людей і 30 рублів на корм для коней. Особисто Ертуган отримала від царської сім’ї 150 рублів, 100 злотих, соболину шубу, спеціальну дорожню («санну») шубу під зеленим сукном на лисячих горлах, різні хутра та велику кількість камки й атласу. Її брату Шабан-мурзі було даровано 15 рублів, усім жінкам ‒ по 20 рублів, чоловікам дали від 1 до 7 рублів залежно від рангу.

Ертуган отримала від царської сім’ї 150 рублів, 100 злотих, спеціальну дорожню шубу під на лисячих горлах

Окремо було вирішене питання про поховані в астраханській мечеті останки Мурада, а також його пасинка Кумо (Кумика) та дочки Волги (Долги). 1 листопада зі столиці в Астрахань був надісланий указ віддати в Крим тіла Гераїв і надати корм і вози прибулим за ними кримцям:

«І корм тим татарам дали приблизно до колишніх. І залежно від людей і коней дали під тіло до трьох, до чотирьох і до п’яти, як можна підняти. І проводити їх послали з тілом».

Як раніше останки Саадета ІІ, так і прах його родичів були перевезені в Ескі-Юрт під Бахчисараєм.

Російські кримці без Гераїв

Але не всі кримські татари повернулися додому разом з «царицею» Ертуган, в усякому разі, назавжди. Цікава доля Ямгурчи-аталика, найближчого сподвижника та певним чином свояка Мурада Герая. Ямгурчи фактично завідував двором невдалого астраханського хана, їздив з його особливими дорученнями до Москви та Криму, саме він приніс на півострів звістку про смерть Саадета ІІ Герая. Після смерті Мурада Ямгурчи поїхав до Криму, де виконував роль російського аміята (щось на зразок почесного консула з широкими повноваженнями), а також неодноразово вирушав до Росії як ханський посол. В Астрахані ж залишився жити його син.

Кількох кримців, які входили у двір Мурада Герая: Ілиш-мурзу, Тохтар-улана, Елмамет-аталика та Янтемір-князя, ‒ занесло до Володимира, а в 1598-99 та 1600-01 роках тут фіксуються якісь «в’язні», люди Мурада, на чиє утримання йшли гроші вологодського Спасо-Прилуцького монастиря. Ймовірно, йдеться про одних і тих же людей, які перебували на засланні.

Але найбільше кримських «неповерненців» осіли в Ярославлі, який у XVII столітті перетворився в фактичну столицю Чингізидів та інших багатих мусульман Росії. Так, Пашай-мурза, син Дербіша, представник відомого сімейства з Криму, у 1591 році одружився з дочкою царевича Абдули ‒ нащадка астраханських ханів. Зберігся розпис кремлівської платні на його весілля їжею, питвом і грошима. Після одруження він отримав маєток у Ярославлі, а на заклики повернутися, які приходили після 1593 року від родичів і навіть самого хана Газі ІІ, відмовляв:

«…від царської платні в Крим не їхати, тут йому надана велика государева платня, вотчини та маєтки великі, села та гроші, чого всьому роду його в Криму у хана не бачити».

Син Пашая Аблай-мірза в 1619-20 роках хрестився під ім’ям князя Бориса Куликова ‒ і такий шлях пройшли багато кримці, які залишилися в Росії.

Отримували «прокорм» з московської скарбниці кілька наступних десятиліть

Окрім нього в Ярославлі відомі й інші «царевичеві Мурат-Киреевские татари», які отримували «прокорм» з московської скарбниці кілька наступних десятиліть. Мурзи, які залишилися мусульманами, отримували на день по 10 копійок, їхні матері ‒ 5-6, дружини ‒ 3-5, сестри ‒ 4, а люди, які прислужують їм, ‒ по 2 копійки. А ось один охрещений мурза отримував уже 18 копійок на день, так що не дивно, що до середини століття записи про кримців-мусульман у Ярославлі зникають.

Епілог

Кримські Гераї опинялися на службі у Москви тричі ‒ майже з однаковою перервою в сто років. І особливо помітно, як з кожним разом паралельно зменшується кількість самих представників династії та знижується їх статус, а ось трагізм долі кожного з них тільки зростає.

Першим у Росії опинився у 1479 році Нур-Девлет, по-перше, старший син засновника дому Хаджи Герая, а по-друге, і сам собою другий кримський хан. З ним приїхали троє його синів, а також брат Айдер з сином. Нур-Девлет був найголовнішим з претендентів на кримський престол, і навіть не зумівши повернути собі володіння батька, все одно продовжував відігравати важливу роль у східній політиці Москви. Він неодноразово здійснював успішні походи проти Великої Орди, а в 1486 році зайняв трон Касимовського юрта ‒ особливого питомого ханства у складі Росії. Після нього цей титул аж до 1512 року належав по черзі двом його синам, так що й через п’ять років кримський хан Мехмед Герай говорив російському послу, що «зі старовини той юрт наш»!

Друга «хвиля» припала на 1584 рік і складалася з братів Саадета та Мурада Гераїв з сім’ями. Старший був навіть зведений на трон у Криму під ім’ям Саадета ІІ, але правив, у порівнянні з тим же Нур-Девлетом, не 4 роки в сукупності, а всього лише кілька місяців. І хоча брати продовжували претендувати на кримський престол, вплив їх у Москві був значно меншим, аніж у попередників століттям раніше. Так, хоча Касимовський юрт не був незалежним ханством, Нур-Девлет був його повноправним правителем і заснував у ньому власну кримську династію. Мураду ж довелося задовольнитися квазі-ханським титулом в Астрахані, повноцінної влади над якою він не мав. І якщо Нур-Девлет та його сини ‒ касимовські хани ‒ померли своєю смертю, то Саадет і Мурад були, найімовірніше, отруєні російськими воєводами. Разом з ними загинули їх спадкоємці, так що навіть ілюзорної кримської династії в Астрахані не вийшло.

Ну а третім Гераєм, який цього разу самотньо служив російській короні, був сумнозвісний Шахін ‒ кримський хан, останній реальний володар острову. У 1774 році він вперше відвідав Петербург як посланник Бахчисарая, у 1777 та у 1782 році двічі ставав ханом за допомогою російських багнетів, а після анексії ханства у 1783 році виїхав до Росії, де прожив до 1787 року, а потім перебрався до Туреччини, де був страчений.

Тричі Москва брала собі на службу Гераїв, маючи намір посадити на трон у Криму свого хана, з кожним разом погіршуючи їх реальний стан. Лише з третьої спроби Росія досягла поставленої мети ‒ і звела свого кандидата на кримський престол.

Але, за злою іронією долі, ледве це вдалося зробити, як саме ханство припинило своє існування. Перший кримський хан ‒ російський ставленик ‒ виявився і останнім кримським ханом взагалі.

• 

  Сергій Громенко

  Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

  “>
  
  Підписатись
  

Джерело