Йшла людина вузькою тернистою дорогою і плакала: – Господи, скільки живу – стільки грішу! Навіть і не знаю, як це виходить! Допоможи!.. Раптом бачить – попереду міст. А біля нього рибак. Привіталася з ним людина, запитала, як рибалка. А той: – Краще і не буває! Одна риба безтурботна, сама на голий гачок кидається. А друга обережна, так я до неї з підходом. Волосінь у мене невидима. Гачки маленькі, одну тільки наживку видно. Ось цю рибу я впіймав на білий хліб, цю – на пахучу макуху, а ця, дарма що велика – на крихітного черв’яка попалася! – Так от воно що! – просвітліла обличчям людина і подякувала рибаку. – За що? – здивувався той, вивуджуючи чергову рибу. – За науку! – відповіла йому людина. І пішла далі, дякуючи Господу за те, що так скоро і зрозуміло напоумив її. Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю. (Послання св. ап. Якова 1:13,14)
Джерело