Політичні потрясіння, знищені війною села, голод і табори біженців. Це те, що пережили деякі дівчата з хору "Пісінту". Назва колективу походить від індіанського слова. Воно означає, що коли вони співають – їхні голоси линуть далеко.

Колектив узяв участь у щорічному фестивалі One Journey у Національному соборі Вашингтона. Їхня мета — підвищити обізнаність про глобальну кризу біженців. Чотиразовий лауреат Еммі, Кон Фаллем заснував хор 14 років тому.

“Хор "Піхсінту" створений для того, щоб повернути дітям іммігрантів їхні голоси — тому що перше, що ви втрачаєте по приїзду в нову країну — це буквально ваш голос. Тож можливість приєднатися до хору ровесників, які також мають проблеми з мовою, є дуже позитивним і потужним способом включити цих дітей в культуру й англійську мову”, — каже чоловік.

Дівчата співають про надію, мир і порозуміння. 34 учасниці — від 10 до 24 років — родом з 21 країни. Тепер своїм домом вони називають місто Портленд у штаті Мейн. Дівчата вірять, що вони можуть позитивно вплинути на тих, хто чує їхні пісні.

“Коли я співаю на сцені, то відчуваю, що маю силу”, — каже Фатіма Ламлум, учасниця хору з Іраку. “Я відчуваю, що коли хтось чує наші пісні, вони його зворушують, і можуть принести зміни”.

Інша учасниця, Сара Алі з Судану, каже: Піхсінту — більш ніж просто хор. "Я зрозуміла, що сім’я не повинна бути кровною. Ці дівчата — практично як моя сім’я, навіть якщо ми не споріднені кров’ю. Вони такі ж, як і я, і вони зробили мене тою, ким я є. Як співається в одній з наших пісень, “ми — сім’я”, і я думаю, це говорить само за себе”.

За роки існування, учасницями хору стало понад триста дівчат з різних країн світу.

Джерело