Амстердамський суд і «скіфське золото» окупованого Криму. Що треба знати
Апеляційний суд Амстердаму у справі про так зване «скіфське золото» ухвалив лише проміжне рішення, вимагаючи від сторін подати додаткові аргументи. При цьому суд також відхилив вирішальні позиції суду попередньої інстанції, який 2016 року ухвалив повернути всі предмети колекції Україні.
Ідеться про колекцію кримських археологічних та історичних скарбів із кількох музеїв Криму, які разом із предметами з музею в Києві на початку лютого 2014 року були тимчасово вивезені до Нідерландів (договори про це були укладені ще 2013-го) на виставку «Крим – золотий острів у Чорному морі». Цю колекцію неофіційно назвали «скіфське золото» чи «кримське золото».
На час завершення виставки Крим уже був окупований Росією. Кримські музеї, вже фактично підконтрольні Москві, заявили, що експонати з них мають повернути самим цим музеям – тобто вже на територію, якою керувала не українська, а російська влада. Україна наполягає на тому, що всі експонати мають повернутися саме українській державі, яка поверне їх до музеїв у Криму після деокупації півострова і відновлення свого контролю над ним.
Музей Алларда Пірсона в Амстердамі, який проводив виставку, не став брати рішення щодо кримських експонатів на себе, і сторони звернулися до суду (експонати з Києва були повернені вчасно). У грудні 2016 року суд першої інстанції, Окружний суд Амстердаму, ухвалив повернути всі експонати українській державі. Але рішення не набуло чинності – кримські музеї (це Центральний музей Тавриди в Сімферополі, Керченський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський історико-культурний заповідник і Національний заповідник «Херсонес Таврійський» у Севастополі) оскаржили його. Експонати досі зберігаються в амстердамському музеї в очікуванні на остаточне судове рішення.
Photo Gallery:
«Cкіфське золото» – скарби Криму – фотогалерея
Апеляційний суд Амстердаму 16 липня виніс проміжне рішення у справі про «скіфське золото», постановивши, що потребує додаткової інформації від сторін. «На остаточне рішення можна очікувати через 6–9 місяців», – мовиться в повідомленні суду.
Що нині відбулося?
Апеляційний суд Амстердаму обіцяв оголосити рішення ще 11 червня. Але за кілька днів до цієї дати суд оголосив нову – 16 липня. Нинішнє ж рішення виявилося не остаточним, а лише проміжним.
Суд вирішив, зокрема, що потребує від сторін додаткової інформації – щодо права власності на експонати, про яке заявляє українська держава, і щодо права «оперативного управління», на яке претендують кримські музеї. Крім того, Україна має подати додаткову інформацію про наказ свого Міністерства культури, яким у травні 2014 року предмети на виставці в Нідерландах із кримських музеїв були передані «на постійне зберігання до стабілізації політичної ситуації в Автономній Республіці Крим» Національному музеєві історії України в Києві.
Зокрема, суд хоче знати детальніше:
- Чи має держава Україна право власності на кримські скарби? У це питання також входить інше: чи може Автономна Республіка Крим бути власником кримських скарбів – що заперечує українська сторона? (Це питання стосується не Національного заповідника «Херсонес Таврійський», щодо власності України на експонати якого сумнівів немає, а трьох інших музеїв, що були підпорядковані АРК.)
- Якщо українська держава має це право власності на кримські скарби, то чи мають кримські музеї право оперативного управління ними, на яке вони посилаються, і що саме це право передбачає? Зокрема, чи передбачає воно можливість застосувати його проти держави України як власника? І чи може Україна обґрунтувати свою позицію, що передача скарбів кримським музеям може розглядатися як позбавлення права власності?
- Якщо кримські музеї мають право на оперативне управління, то чи були вони позбавлені його згаданим наказом Мінкультури України – що заперечують кримські музеї?
Ця додаткова інформація має бути надана протягом двох місяців. Остаточне рішення, заявив апеляційний суд, може бути винесене протягом шести – дев’яти місяців.
При цьому музей Алларда Пірсона має право далі утримувати на зберіганні кримські скарби, доки справу остаточно не вирішать у суді, і на цей час його не стосується зобов’язання повернути експонати. Цей музей також звільняється від фінансової відповідальності за шкоду, що могла бути завдана невчасним поверненням музейних об’єктів (про таку відповідальність заявляли кримські музеї).
У чому небезпеки нинішнього рішення?
Головна небезпека – що Апеляційний суд Амстердаму визнав неприйнятним головний аргумент української сторони, який був підґрунтям рішення Окружного суду Амстердаму 2016 року: нині апеляційна інстанція вирішила, що до справи «скіфського золота» не застосовний нідерландський закон про культурну спадщину. Тим часом саме на цьому законі ґрунтувалося рішення суду першої інстанції про повернення експонатів українській державі.
Цей закон імплементує в нідерландське законодавство Конвенцію ЮНЕСКО про засоби заборони і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню і передачі права власності на предмети культурного надбання 1970 року. І саме на підставі пункту закону, що перейшов із конвенції, про те, що її сторонами є тільки суверенні держави, суддя Окружного суду Амстердаму ухвалив, що повернути скарби можна тільки державі Україні, бо Автономна Республіка Крим (анексії якої Росією Нідерланди не визнають) державою не є.
Так само, вирішив нині апеляційний суд, незастосовна у справі і сама ця міжнародна конвенція ЮНЕСКО, а також іще кілька міжнародно-правових актів, на які посилалася українська сторона. Усі вони стосуються, зокрема, незаконно вивезених чи викрадених культурних скарбів. Київ заявляв, що й хоча ці об’єкти були свого часу вивезені на виставку легально, та після закінчення терміну дозволу на вивезення їх за кордон вони перебувають на території Нідерландів незаконно і відтак потрапляють під дію цих актів.
Тепер, вирішила апеляційна інстанція, на підставі згаданої додаткової інформації вона здійснить нове вивчення того, яка зі сторін має більше право власності на експонати – відповідно до українського права. Адже кримські музеї самі претендують на свої права на культурні скарби саме за українським правом – бо за ним свого часу були укладені договори про тимчасову передачу експонатів для виставки, бо українське законодавство передбачало їхнє право (як українських музеїв) на оперативне управління цими експонатами, – а ще для того, щоб «винести за дужки» окупацію Криму Росією і фактичне запровадження на півострові російського законодавчого ладу.
При цьому в документі апеляційного суду згадано й позицію української сторони, що через те, що кримські музеї фактично повністю перейшли в російську правову сферу, вони є по суті «сторонами-привидами» у справі і їхня участь у ній має бути визнана неприпустимою. Апеляційний суд зазначив, що цей аргумент неприйнятний, бо право Нідерландів, у яких відбувається розгляд справи, не виключає участі цих музеїв як сторони процесу й після переходу їх у російську правову сферу.
Яка нині реакція України?
Із українського боку серед офіційних осіб на цей час із заявами виступили міністр юстиції Павло Петренко і міністр культури Євген Нищук.
Петренко у своїй заяві при цьому наголосив, що Україна мала і має чітку й послідовну позицію, яка базується на нормах міжнародного права, зокрема положеннях згаданої раніше конвенції ЮНЕСКО – тієї самої, що її Апеляційний суд Амстердаму визнав незастосовною у справі про «скіфське золото».
А коментуючи претензії кримських музеїв на оперативне управління експонатами відповідно до українського права, що, на їхню думку, має виправдати повернення цих об’єктів до підконтрольного нині Росії Криму, Петренко заявив: «Кримські музеї фактично здійснювали лише оперативне управління цінностями Музейного фонду України. А отже – не мають права розпоряджатися цими музейними предметами і претендувати на них».
Нищук, зі свого боку, теж звернув увагу на згадки про українське право в рішенні амстердамського суду. «Зараз ми уважно вивчаємо це рішення разом із усіма причетними: нашими адвокатами, Мін’юстом, посольством України в Королівстві Нідерланди та юридичними радниками. Я сподіваюсь, що суд, переглядаючи цю справу, зрозумів, що питання лежить виключно в площині українського законодавства», – написав він у фейсбуці.
«Хочу нагадати, що згідно з контрактами, які були укладені між українськими музеями і Музеєм Алларда Пірсона, розгляд будь-яких спорів відбувається на території України в українському суді. Я можу припустити, що суд все ж звернув на це увагу і зрозумів, що це виключно українська компетенція», – додав Нищук.
Натомість у Національному музеї історії України, який, відповідно до рішення Міністерства культури України 2014 року, має отримати на зберігання і кримські експонати, висловили розчарування рішенням апеляційного суду – лише проміжним, і після того, як і нинішнє рішення відклали від червня. «У червні мало бути остаточне рішення, і я, чесно кажучи, розчарована, що його немає. Це свідчить про те, що, можливо, є якісь питання, можливо, є якісь сторонні впливи», – сказала Радіо Свобода генеральна директорка Національного музею історії України Тетяна Сосновська.
Яка реакція російської сторони?
Кримські музеї, які фактично представляють позицію Росії, як і сама Росія, що окупувала Крим, вважають, що можуть святкувати проміжну перемогу – а саме те, що апеляційний суд відкинув застосовність конвенції ЮНЕСКО, на підставі якої суд першої інстанції вирішив повернути кримські скарби українській державі.
Зокрема, голова робочої групи з міжнародно-правових питань при постійному представництві Криму (російської влади окупованого півострова) при президентові Росії Олександр Молохов заявив, що до сьогоднішнього дня був дуже обережним в оцінках і прогнозах щодо остаточного рішення суду, але тепер буде «сміливішим». «Я вважаю, що шансів у кримських музеїв тепер стало набагато більше… Ми можемо з оптимізмом дивитися на майбутнє», – сказав він у коментарі одному з проектів Радіо Свобода.
За його словами, це рішення – «хороший знак, симптоматичний знак». «Бо раніше ми поставали перед відвертим неприйняттям позиції Росії, особливо кримської позиції», – додав Молохов, наголосивши, що рішенням апеляційного суду «фактично відкинута українська правова аргументація, і суд дослухався до тієї позиції, яку посідали представники кримських музеїв».
Так само загалом позитивним назвала рішення амстердамського суду й Тетяна Умрихіна, директорка Східно-Кримського історико-культурного музею-заповідника в Керчі (до його складу ввійшов колишній Керченський історико-культурний заповідник – який, проте, продовжує під своїм попереднім іменем змагатися в суді за повернення експонатів). Вона теж звернула увагу, що «пробитий головний пролом – суд підтвердив позицію кримських музеїв про незастосовність конвенції ЮНЕСКО». «Це величезна перемога», – заявила Умрихіна російському агентству «Інтерфакс-Юг».
Яка позиція України у справі?
Держава Україна наполягає, що є власником усіх згаданих музейних предметів, що належать до державної частини Музейного фонду України, відтак у зв’язку з тим, що Крим наразі фактично контролює Росія, повертати їх на півострів до його деокупації не можна, бо є загроза фактичного захоплення їх російською державою у свою власність. Україна вважає, що тим часом ці предмети мають бути повернені Києву, а саме до Національного музею історії України.
Крім того, аргументує Київ, право оперативного управління музейними предметами, на яке посилаються кримські музеї, було в них відібране через загрозу втрати цих експонатів згаданим наказом Мінкультури 13 травня 2014 року № 292.
Крім того, дотепер Україна посилалася на згадану конвенцію ЮНЕСКО і ще низку міжнародних правових актів, за якими культурні скарби в разі незаконності (про яку заявляв Київ) їхнього перебування за кордоном мають бути повернені тільки суверенній державі – тобто Україні, але не Кримові. І саме цей аргумент визнав вирішальним суд першої інстанції, який ухвалив повернути колекцію Києву. Наразі не відомо, як рішення апеляційного суду про незастосовність цих актів змінить аргументацію української сторони.
Яка позиція кримських музеїв?
Кримські музеї, хоч і вже фактично підконтрольні Росії, наполягали, що за українським законодавством отримали право на оперативне управління музейною колекцією, яка є культурним надбанням Криму, але не всієї України (три з музеїв, крім Національного заповідника «Херсонес Таврійський», мали в АРК республіканський статус), і тому її слід повернути саме до них – навіть якщо власник колекції, українська держава, виступає проти цього.
Ці музеї також посилаються на договори про надання цих експонатів для виставки, які вони підписували за українським правом, і кажуть, що за цими договорами саме вони мають отримати їх назад.
Після рішення Окружного суду Амстердаму 2016 року про повернення колекції Україні кримські музеї оскаржили його, і зокрема аргумент, що ґрунтувався на конвенції ООН. Нині саме його й визнав неприйнятним Апеляційний суд Амстердаму.
-
Передрук із Радіо Свобода
“>
Підписатись