Останній легітимний прем’єр Криму Анатолій Могильов кілька років не спілкувався з журналістами ‒ відтоді, як його відправили у відставку депутати кримського парламенту в захопленій російськими військовими будівлі Верховної Ради Криму. Він бачив анексію Криму на власні очі й, очевидно, мав би знати про те, що відбувалося тоді більше, ніж багато інших свідків.

Редакція Крим.Реалії п’ять років запрошувала Анатолія Могильова на інтерв’ю, але він постійно відсував його на невизначений термін.

Вперше він з’явився у студії Радіо Крим.Реалії під час виборчої кампанії дострокових парламентських виборів, на яких теж боровся за депутатський мандат. Однак формату радіоефіру не вистачило для того, щоб розпитати в останнього легітимного прем’єра Криму про все, що ми вважаємо важливим.

Під час виборчої кампанії Анатолій Могильов погодився дати нам ще одне більше інтерв’ю.

Анатолій Могильов

ДОВІДКА: Анатолій Могильов, 64 роки. Остання його державна посада ‒ голова Ради міністрів АРК (з 2011 до лютого 2014 року). До цього більше ніж рік був міністром внутрішніх справ України. Перед цим очолював на півострові кримське управління МВС. Був членом Партії регіонів, керував передвиборчим штабом Віктора Януковича в Криму. Генерал-полковник міліції. В органах працював на різних посадах з 27 років. Закінчив Національну академію внутрішніх справ України, педагогічний інститут. Після армії працював учителем. Походить з сім’ї військового, народився на Далекому Сході Росії в місті Петропавловськ-Камчатський.

«Мене почесно відрядили до Криму»

‒ Пане Анатолію, ви не проти, щоб я до вас зверталася не по батькові, а Анатолій?

‒ Немає питань. Ми ж ‒ європейці.

‒ Почнімо з початку. 2011 рік. Помирає Василь Джарти (експрем’єр Криму ‒ КР), і вас відряджають до Криму.

робота, яку я проводив у МВС, не особливо влаштовувала окремих представників влади того часу. Тому мене почесно відправили до Криму

‒ Мене не відряджають до Криму, а посилають до Криму, тому що, я так думаю, та робота, яку я проводив у МВС (України ‒ КР), не особливо влаштовувала окремих представників влади того часу. Тому мене почесно відправили до Криму.

‒ З чуток, призначили саме вас, тому що ви ‒ досить жорсткий керівник, і саме такий був потрібний у Криму.

‒ Говорити про «жорстку руку»… Я вважаю, що має бути справедливе керівництво структурою, якою ти керуєш. Коли ти керуєш нею справедливо, тобто всі твої кроки зрозумілі всім іншим людям, це забезпечує успіх роботи.

‒ Згадуючи вас у Криму, в першу чергу, згадується розгін кримськотатарських підприємців на Ай-Петрі.

‒ Міліція там виконувала рішення суду про знесення незаконної забудови. Це рішення суду, яке винесене ім’ям України, його виконувати необхідно. І на цих кадрах ви подивіться, як діяли ті особи, які намагалися перешкодити виконанню цього судового рішення. Там один з громадян балон із газом ніс, щоб покласти його в багаття. Як ви думаєте, чим могло б закінчитися, якби цей балон з газом він поклав у багаття?

‒ Це зрозуміло. З тим, що виконувалося рішення суду, ніхто не сперечається. Питання про адекватність дій міліції на дії протестувальників.

‒ На той момент, у 2007 році, ви розумієте, що в країні ще президент Ющенко. Важко його звинуватити в лояльності до мене. Прокуратура, призначена від імені Ющенка ‒ те саме. Прокуратура проводила повну перевірку всіх дій правоохоронців і тих осіб, які перешкоджали виконанню судового рішення. У діях співробітників міліції жодних порушень не знайшли. А особи, які чинили спротив працівникам міліції, були притягнуті до адміністративної відповідальності.

‒ Відео все одно вражає. Це досить жорстоко було. Чи не перегнули ви тоді палицю?

‒ Я розумію, про що ви говорите. Держава в особі поліції ‒ це завжди апарат насильства. Вона спонукає людей виконувати норми закону, які встановила держава. На той момент норма закону, ухваленого судом від імені України, про знесення цих будівель була обов’язкова до виконання всіма. Навіщо ставити перепони? Це вже ухвалене рішення, його можна оскаржити в іншій інстанції суду. Право на насильство у міліції або поліції є й буде завжди.

‒ Учасником тих подій був Ахтем Чийгоз ‒ заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Він згадує вас у Криму як проросійського політика.

‒ Це суб’єктивна думка людини, можливо, ображеної. Якщо говорити про проросійську спрямованість… Якщо він зараховує всіх людей у Криму до проросійських сил, то він не має рації, м’яко кажучи. Розберімося. Вибори в Криму в 2010 році до Верховної ради Криму. Скільки набрав «Российский блок» у Криму (об’єднання з такою назвою в Криму не було, очевидно, йдеться про «Русский блок» ‒ КР)? Два чи три депутати були всього від цієї сили (очевидно, йдеться про партію «Русское единство», яка отримала такі результати на виборах до кримського парламенту у 2010 році ‒ КР). Про які проросійські сили він може говорити?

Те, що Крим переважно говорить російською мовою, ‒ це об’єктивний процес, який нікуди не подінеш. Тому говорити про проросійські сили досить важко. Сенсу жодного навіть немає.

«Я не відчував протистояння з боку кримчан»

‒ А ви знаєте, як вас називають у Криму?

‒ Чесно кажучи, прізвиська ніякого не мав.

‒ Не знаю, чи можна це називати прізвиськом. Але вас та інших керівників, яких призначили з Донецької області, знаєте як називають?

‒ Донеччанами, певно.

‒ Македонцями.

‒ Мається на увазі Макіївка та Донецьк?

‒ Так. Ваш колишній заступник та однопартієць Рустам Теміргалієв у своєму інтерв’ю висловив думку, що призначення некримської еліти на кримські високі посади, а людей з Донецького регіону, на думку кримчан (а він ‒ кримчанин) і спричинило те, що частина кримських політиків шукала захисту в Росії.

‒ А чому не в Україні?

‒ Я не знаю. Ви підтримуєте таку думку? Могло таке бути? Ви це відчували?

Я ні на йоту не відчував протистояння з боку кримчан щодо мене або тих осіб, які працювали зі мною

‒ У мене не було ніякого протистояння з жодним із кримських політиків. Я ні на йоту не відчував протистояння з боку кримчан щодо мене або тих осіб, які працювали зі мною. Ні на йоту.

‒ «Відверто робили проросійський посил електорату, і так це все поступово зріло», ‒ говорить Теміргалієв у своєму інтерв’ю. І ви, і Теміргалієв були членами Партії регіонів. Чи мала ця партія саме в Криму такий проросійський бренд?

‒ Теміргалієв мав би знати Конституцію Криму, яка затверджена Законом України «Про Конституцію Криму» (Закон України «Про затвердження Конституції АРК» ‒ КР). У цій Конституції сказано, що в Криму є три регіональні мови: українська, російська та кримськотатарська. Тобто говорити про переважання, превалювання російської мови на території Криму сенсу немає. Вона у законі прописана. Партія регіонів у Криму дійсно була найбільшою політичною силою, яка мала більшість у парламенті. І вся діяльність парламенту та Ради міністрів Криму була спрямована на одну просту річ ‒ покращення добробуту кримчан. Крапка.

«Хто заповзав до кабінету Могильова, нехай назвуть прізвища»

‒ Поговоримо про проросійські настрої в Криму, ще починаючи з 2013 року. У травні 2013 року ви говорили, що проросійські політики «хочуть розхитати Крим». Цитую: «Крим ‒ це частина України. І ми аж ніяк себе від України не відокремлюємо. Так, російські політики постійно намагаються розхитати нашу стабільність. Але всякі сепаратистські віяння кримчани не підтримують. І я не бачу жодних передумов для відділення». Що ви мали на увазі?

‒ Дослівно: що я не бачу жодних передумов для відокремлення Криму від України, що Крим ‒ це територія України.

‒ Але ви ж не на рівному місці це говорили. Хто розхитував? Які проросійські політики?

Окремі крайні праві політики Росії постійно висловлювали думки про те, що Крим ‒ це територія Російської Федерації, необхідно її повертати

‒ Окремі крайні праві політики Росії постійно висловлювали думки про те, що Крим ‒ це територія Російської Федерації, необхідно її повертати тощо. Тому в контексті тих виступів якихось політиків російських я міг таке сказати. Але я твердо сказав, що Крим ‒ це територія України, про жодне відокремлення йтися не може.

‒ Ви в кримській владі за рік до російської анексії не помітили якихось змін у поведінці Сергія Аксенова (нинішнього голови російського уряду Криму, на той момент лідера партії «Русское единство», депутата кримського парламенту ‒ КР), Володимира Константинова (спікера кримського парламенту, який зберіг посаду після російської анексії ‒ КР)? Чи не було нічого дивного?

‒ Абсолютно. Була звичайна робоча ситуація.

‒ Андрій Сенченко зауважив дивні речі. «Я вам можу сказати як кримчанин, що за рік до Майдану вся публіка типу Константинова вповзала на колінах до кабінету Могильова. Вони заглядали в очі, відкривши рота, аплодували кожному слову. Прогиналися, як тільки можна. Але вже восени 2013 року був конфлікт, і вже можна було чути від тих самих кримських депутатів: «Та хто такі ці макіївські? Так ми їх взагалі ні в що тут не ставимо!». Це означає, що з’явилися інші господарі, які сприймалися всією цією кримською босотою як серйозна сила», ‒ сказав він Крим.Реалії.

‒ Ці господарі ‒ це хто? На той момент у Верховній Раді Криму від сили Аксенова, яка називалася «Русский блок» чи якусь іншу назву мала, не пам’ятаю (Сергій Аксенов очолював партію «Русское единство» ‒ КР), було три депутати. Вони грали якусь роль? Ні. А хто заповзав до кабінету Могильова, нехай назвуть прізвища, хто до мене заповзав.

‒ Андрій Сенченко конкретно говорить про Аксенова та Константинова.

‒ Аксенов тоді жодної сили не мав. Тому про якісь проросійські настрої або рухи… Якби вони з’явилися, я б відразу їх припинив. Їх не було взагалі.

‒ Тобто ви їх не відчували?

‒ Абсолютно.

«Інформаційна війна йде завжди»

‒ Більшість політиків, які працювали в Криму, зараз, через п’ять років, говорять, що тепер чітко зрозуміло, що готувався «російський сценарій». Що він проглядається в усьому. І, наприклад, про вас говорять, що ви не могли цього не знати.

‒ З позиції голови Радміну Криму, які джерела інформації у мене є? Я не керую розвідувальними органами, службами безпеки, МВС, жодними силовими відомствами, дипломатичну діяльність Крим не веде. Які джерела інформації у мене можуть бути? Від вчителів, лікарів, двірників? Давайте ми не будемо пересмикувати факти, намагаючись знайти чорну кішку в темній кімнаті. Ми намагаємося знайти, хто якось у цьому винний. Йдеться про те, що на момент захоплення адмінбудівель у Криму та анексії необхідно було вживати ті заходи та дії, які передбачені українським законодавством. Чому цих дій не зроблено? Відповідь проста: можливо, хтось, хто бажав саме такого результату, ці дії не зробив. Я маю на увазі в.о. президента на той момент нашої країни Турчинова.

ДОВІДКА: Екссекретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов раніше прокоментував подібні заяви Анатолія Могильова. Він вказав на те, що підлеглі експрезидента України Віктора Януковича, який залишив країну у 2014 році, «намагаються зняти з себе відповідальність за розвал і фактичне знищення Збройних сил України та за сприяння в окупації Криму». Ексголова РНБО додав, що готовий «відповідати за кожен свій крок, за кожне своє рішення».

‒ Версія Андрія Сенченка, чому це виглядало як «російський сценарій», який заздалегідь готувався: «Я не знаю, на якому етапі завербували Константинова. Напевно, з жовтня 2013 року він у черговий раз літав до Москви. Повернувшись звідти, він викликав керівника юридичної служби секретаріату голови Верховної Ради Криму й доручив підготувати для нього весь пакет документів, що стосуються акту 1953 року (акт про приєднання Криму до Української РСР ‒ КР). Це вже був етап залучення його у сценарій».

‒ Припускати, що це могло якось впливати на дії Константинова, який вже розглядав питання мало не відокремлення, ‒ це маячня.

‒ Те, що готувався «російський сценарій», ви не відчували?

‒ Якщо говорити про сценарій, то якщо взяти, наприклад, 1994 рік, коли в Криму призначили президента (Юрія Мєшкова ‒ КР) і він (Крим ‒ КР) уже мало не відокремлювався, вводили російський рубль… Ідея того, що Крим, так би мовити, повернувся в Росію або пішов до Росії, була давно. Але в той момент у 1994 році як розумно вчинила українська влада. З Києва при виникненні загрози поділу влади приїхала делегація Кабінету міністрів України. Вони сіли за стіл з усім бомондом кримським, обговорили всі ці питання, Крим отримав Конституцію, автономію та низку прав і свобод у межах України. Конфлікт був вичерпаний, Крим залишився у складі України й далі жив нормально.

Поки ділили портфелі, втратили момент і перестали впливати на ситуацію в Криму

Чого не зробили саме у 2014 році? Коли потрібно було ідентичне рішення ухвалювати про відділення, поділ, вихід Криму з України… Потрібно було ухвалювати рішення. Замість цього в той момент київська влада займалася одним: у Києві ділили портфелі, вирішували, хто буде міністром оборони, хто міністром внутрішніх справ, головою СБУ тощо. Поки ділили портфелі, втратили момент і перестали впливати на ситуацію в Криму.

‒ Ви координували дії антимайданівців та «СТОПмайданівців»? Дві такі громадські організації, які діяли в Криму у 2014 році.

‒ Ні. Це не входило до моєї компетенції. Я займався Радою міністрів Криму. На моїй шиї висіли соціальна вся сфера, освіта, охорона здоров’я, дороги тощо.

‒ Але саме ці громадські організації були в тісній співпраці з молодіжним крилом Партії регіонів, проводили численні акції, їздили в Київ на Майдан. І є підтвердження, що ваш тодішній заступник Павло Бурлаков координував їхню діяльність.

‒ Як заступник голови Радміну Бурлаков цього координувати не міг, тому що у нього своїх турбот вистачало хоч греблю гати. До Києва їздили представники різних політичних сил, і кожен висловлював свою точку зору.

‒ Є документальні підтвердження того, що саме ці громадські організації були пов’язані з Партією регіонів і саме Бурлаков їх координував. Про це, зокрема, говорить голова Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров: «Автобуси постійно від’їжджали, робилося це відкрито: на центральній площі Сімферополя шикувалися автобуси, люди сідали, говорили, що вони їдуть до Києва. Часто журналісти показували організаторів, я пам’ятаю прізвище Бурлакова, який координував усю цю діяльність. Це був перший заступник пана Могильова».

‒ Про що йдеться, я зрозуміти не можу. Якщо якісь громадські організації їздили до Києва, це цілком буденне явище. Представники Чубарова їздили до Києва?

‒ По суті, йшла інформаційна війна: «Майдан ‒ це зло, погано», а «в Криму все буде добре». І ви в ній теж брали участь.

‒ Інформаційна війна йде завжди. Сьогодні у нас хіба немає інформаційної війни?

‒ Поговорімо про 2014 рік. Ви відчували тоді, чим це може закінчитися? Зараз як ви оцінюєте ту інформаційну війну?

‒ Я постійно говорив про те, якщо ви маєте на увазі моє звернення в кримських тролейбусах, що нам необхідно дотримуватися спокою і не допустити фактів екстремізму на нашій території. Що, на жаль, ми вже маємо факти насильства в Києві, жорсткого протистояння, нам необхідно на нашій території дотримуватися спокою. Йшлося про те, що необхідно було заспокоїти кримчан та вберегти їх від нерозуміння тієї ситуації, яка складалася.

‒ Заспокоїти чим? Фразами «Їх (учасників євромайдану ‒ КР) мета ‒ анархія та економічна руїна», «Не допустимо помаранчевого перевороту!», «Ні іноземному втручанню!», «Захистимо кримчан!»?

‒ Сьогодні, через п’ять років, ми говоримо: ми отримали анархію чи ні в системі держуправління? Отримали. Я попереджав, що це може мати сумні наслідки для країни. Що сьогодні ми й отримали у нас у країні.

‒ Ви в Криму досягли своєї мети такою інформаційною кампанією?

‒ Тоді ніяких пригод і протистояння в Криму між людьми не було. Без сумніву.

‒ Виступаючи в суді у справі про держзраду Януковича, ви назвали автобуси з кримчанами, які поверталися з Києва, «звірствами націоналістів Майдану». Так само говорить і російська пропаганда. Але факти свідчать про інше.

‒ Я про реальні факти кажу. Я сам бачив фотографії цих спалених автобусів.

‒ Постраждалі чи померлі є?

‒ Померлих, слава Богу, немає.

‒ Ви бачили реальні кадри тих людей, які були в автобусі?

‒ Я бачив спалені автобуси.

‒ Але те, як ви говорите про ці автобуси, такою ж риторикою користуються і російські пропагандистські канали. Вони користуються цим як основним виправданням російської анексії Криму.

‒ Виходить так: якщо я зараз говорю російською мовою, я вже автоматично агент Росії? Якщо я говорю словами, подібними до російських, я автоматично агент Росії?

‒ Ні, але ви підігруєте їхньому інформаційному полю. Дайте нам, будь ласка, фотографії згорілих автобусів. У нас їх немає.

‒ Добре. Знайду ‒ віддам.

Продовження інтерв’ю з Анатолієм Могильовим читайте на сайті Крим.Реалії 5 серпня.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя пройшов невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

Джерело