Жив колись один запальний і нестриманий юнак. І от одного дня батько дав йому мішечок з цвяхами і наказав кожного разу, коли він не стримає свого гніву, забивати одного цвяха в стовп огорожі. У перший день у стовп було вбито декілька десятків цвяхів. На другому тижні юнак навчився стримувати себе, і з кожним днем число забитих цвяхів почало зменшуватися. Хлопець зрозумів, що контролювати свій гнів легше, ніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він жодного разу не втратив самовладання. Він розповів про це своєму батькові, і той сказав, що з цього дня кожного разу, коли синові вдасться стриматися, він може витягувати із стовпа по одному цвяху. Минав час. І настав день, коли юнак міг повідомити батькові, що в стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до огорожі: – Ти непогано впорався, але бачиш, скільки в стовпі дірок? Він уже ніколи не буде таким, як раніше. Коли кажеш людині щось зле, у неї в душі залишається такий же шрам, як ці дірки. І неважливо, скільки разів після цього ти вибачишся – шрам все рівно залишиться.
Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений. (Євангеліє від Матея 12:36,37)
Джерело