о.Северин Матковський “Д-р Юліян Пелеш – епископ Станиславівський, а відтак Перемиський” (з книги о.Матковський С. Три синодальні архієреї: cпомини з життя і діяльности преосвящених Ю.Куїловського, Ю.Пелеша і С.Сембратовича. – Львів, 1932. – С. 31-45).

Епископ Ю.Пелеш був сином убогого вчителя з Лемківщини. Народився 3 січня 1843 р. в с.Смереківці Біцького деканату. Його мати була попадянкою, дочкою о.Т.Щавінського з с.Регетів Перемиської епархії. Завдяки своїй матері знав священиче життя, що оберталося навколо церкви. Змалку мав нагоду бачити й пізнати те патріярхальне життя священиків, яким особливо відзначалася Лемківщина. Під впливом родини пішов молодий Юліян до школи, яка допомогла йому вийти в широкий світ. Нижчу школу закінчив він у Яселі в 1854 р., шість кляс ґімназії – в Пряшеві на Угорській Русі (1855-1861 рр.), а VII і VIII кляси ґімназійні – в Перемишлі, де 1863 р. зложив іспит зрілости з відзнакою.

Богословіє студіював у Відні в семінарії Св.Варвари, де як питомець IV року зложив перший строгий докторський риґороз. На священика його висвятив епископ Тома Полянський у Перемишлі 13 жовтня 1867 р. По висвяченню повернувся Юліян до Відня як докторант св. Богословія, а в 1870 р. став доктором св.Богословія. Молодий доктор, вернувши по студіях до Галичини, до Львова, почав свою кар’єру, як це у нас звичайно водилося, від семінарійного префекта і катехита шкіл. Та недовго лишався у Львові, бо в 1873 р. покликано його до Перемишля на професора пастирського Богословія. Але вже у 1874 р., за впливом митрополита Йосифа Сембратовича, став д-р Ю.Пелеш ректором Віденської семінарії і заразом парохом церкви Св.Варвари.

У Відні, далеко від рідного краю, перебув він найкращі хвилі свого життя, сповняючи місію виховання молодого клеру, призначеного до проводу в ділах Церкви й народу. Тут показав д-р Ю.Пелеш свою велику інтеліґенцію, ерудицію та пильну працю. Його “Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom”, написана для цілого вченого світу, та “Пастирське Богословіє”, написане для молодого греко-католицького українського клеру, здобули йому славу у вчених колах не тільки Австро-Угорщини, але також Німеччини і Риму. Своєю історичною працею здобув він собі ім’я вченого в колах німецького клеру, університетах, нунціятурі, а навіть і на цісарському дворі у Відні. Цю його працю уважно досліджували не лише його земляки-українці, але й румуни, серби, а також православні вчені москалі та греки. Він сміливо і ясно описав долю з’єднаної Церкви на Русі, розвіяв не одні неправдиві наклепи й вигадки, приневолюючи особливо польських і московських істориків та публіцистів полемізувати з ним, виправдовуючи ті вислови, що компромітували як царську православну Росію, так не менше і римо-католицьку Польщу з її клером і шляхтою.

У висвітленні д-ра Ю.Пелеша польський католицизм виглядав трохи инакшим від того, що голошено з польської сторони. З’ясувалося, що дуже часто католицизм у Польщі служив засобом винародовлення українського народу, оруддям шляхетської пихи й захланности. І хоч як намагалися оспорювати цю, на фактах і історичних, критично оброблених джерелах оперту істину, все-таки “Geschichte der Union” лишилася і, здається, ще довго буде джерелом історичної правди для вченого світу. З тих причин дехто говорив і донині говорить, що д-р Ю.Пелеш писав свою історію на замовлення віденських двірських сфер, щоби тим способом зогидити раз на все Росію і її цареславіє в очах галицьких українців, а піднести добродійства, яких діждалася уніятська Церква й духовеньство під скипетром Габсбурґів, австрійських цісарів. Такий погляд здається мені мало правдивим і ймовірним, а більше подібним є на загальновідому в нас пісеньку про німецьку інтриґу, яка, мовляв, завжди старалася поріжнити й розділити слов’янських братів, що довго жили “w zgodzie і miłości bratniej”, аж поки їх не поріжнили німці. Д-р Ю.Пелеш вияснив добре ту єдність і згоду на церковнім полі, якої ми сьогодні є очевидцями й свідками.

Якими б одначе не були мотиви написання історії Уніятської Церкви доктором Ю.Пелешем, певним є те, що нею він здобув собі славу й пошану. На нього посипалися похвали і багато почестей. Йому пропонували епископський престіл у Крижевачі в Хорватії, але він не погодився, бо його тягнуло до рідного краю. Инші богословські праці д-ра Ю. Пелеша також визначаються великою ерудицією. Він писав проповіді, богословські статті, підручники для школи, а його “Пастирське Богословіє” показало, як добре визнавався він у церковних книгах і взагалі в обрядах нашої Греко-католицької Церкви. Його “Літурґіка” до сьогодні є одним із найобширніших підручників для нашого клеру. Всі ті літературні праці почав він ще у Львові, коли, як молодий префект, був головним співробітником церковного часопису “Рускій Cіонъ”, що його видавав д-р Сильвестер Сембратович. Він доложив також праці при виданню “Изборника”, який нині є майже в кожній церкві і в руках кожного священика.

Його “Пастирське Богословіє” вийшло друком у Відні в 1876-1877 рр., “Учебник католицької реліґії” для V і VI кляс ґімназій – у Львові в 1877-1878 рр., “Розправа о духовнім урядовім стилю” – у Відні в 1878 р., “Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom” – у Відні в 1878 p. (І часть) і в 1880 p. (II часть). Цей останній твір закуплено до приватної, підручної бібліотеки Святійшого Отця в Римі і цісаря Франца Йосифа у Відні. Д-р Ю.Пелеш був також одним із головних співробітників великого видання кардинала Йозефа Герґенротера “Кіrchen-Lexicon”, яке мало загальне і всесвітнє значення в німецькому католицькому Богословії. У 1883 р. вийшла критична розвідка д-ра Ю.Пелеша під заголовком “Унія і православіє” та инші дрібніші розвідки і статті.

Внаслідок такої діяльности д-р Ю.Пелеш став немовби амбасадором галицького греко-католицького епископату у Відні, посередником між нунціятурою і віденським урядом а українським галицьким клером.

Віденська нунціятура пильно прислуховувалася, що скаже ректор Віденської семінарії Св.Варвари, а віденський кардинал і вчений богословський світ уважали його авторитетом у всіх справах, що торкалися Греко-католицької Церкви й народу. І д-р Ю.Пелеш вповні доріс до того становища, яке займав. Своєю поведінкою, зовнішнім виглядом, товариською огладою та чудовою красномовністю, а при тому знаючи, як обертатися у найвищих сферах, здобув він собі вступ навіть до цісарського двору, де його покликали на одного з учителів наслідника престолу архикнязя Рудольфа.

Приватне життя д-ра Ю.Пелеша було дуже систематичне, обчислене майже на години. Кожна пора дня мала своє призначення. Вечорами грав на фісгармонії, бо був музикальний. Дуже часто награвав церковні пісні з Ірмольоґіона чи Гласопіснця.

У 1883 р. повернувся д-р Ю.Пелеш до рідного краю, чого собі так дуже бажав. Його покликали на мітрата, архідиякона Львівської капітули. Та найбільший труд чекав його в часі, коли по утворенню нової епархії в Станиславові (1885 р.) його іменовано першим її епископом.

Святійший Отець ставився до Епископа Ю.Пелеша дуже прихильно, приймав його на приватних авдієнціях, просьби його вислуховував дуже уважно та прихилявся до них. При обсаджуванні Митрополичого престолу по уступленні митрополита Й.Сембратовича Святійший Отець спочатку взяв був під увагу віденську пропозицію обсадити Митрополію особою д-ра Ю. Пелеша. Довго важилося між ним а д-ром Сильвестром Сембратовичем. Врешті перемогла думка римських кругів за д-ром С.Сембратовичем. Відень уступив Римові, а д-р Ю.Пелеш пішов до Станиславова.

Для повного образу треба ще додати кілька слів про те, яких переконань політичних, а властиво національно-партійних, був покійний д-р Ю.Пелеш. Певне, що був великий прихильник Австрії й цісаря та видів будучність свого народу в зв’язі з Австрійською державою. Зрештою, його переконання були українські. Це видно хоч би з того, що був прихильний до програми народовців і замолоду брав участь у культурній роботі тієї партії, яка поволи на його очах приходила до сили і впливу. Ще як академік він належав до віденської “Січи”, а відтак був її почесним членом. У Львові знову працював у відділі товариства “Просвіта”. Однак, стоячи непохитно при вірності католицизмові, він не годився на той радикальний напрям, який під впливом М.Драгоманова зачав ширитися поміж молодими народовцями, і поборював його при кожній нагоді.

Поборював також і москвофільство, оскільки воно перероджувалося в цареславіє і схизму. Толерував однак і лишав у спокої тих москвофілів, що вірно стояли при католицизмові й Австрії. Як Епископ стояв осторонь від політики, хоч слідкував за нею. В епископі Ю.Пелешу зійшов зі світу чоловік, на якого всі покладали дуже великі надії. Наскільки він їх сповнив, осудить майбутній історик і вкаже на його заслуги як Епископа. Але безперечно, що був це непересічний чоловік і визначний Владика нашої святої Церкви.