Старі газети, пожовклі шпальти… Хотів був написати, що знайшов їх випадково, риючись на горищі серед старого мотлоху, у потертій фібровій валізі, вигукнувши радо: «Скарб!». Насправді, все було не так романтично — я просто зайшов до друга-історика випити традиційного чаю і побачив їх у нього на робочому столі. Він взяв їх для роботи в місцевому краєзнавчому музеї і, помітивши мою зацікавленість, запропонував зробити копії. Звісно, я погодився, бо газети 20-х років — це дійсно скарб для того, хто, хай і по-аматорському, цікавиться історією.

Кажуть, що газета живе три дні, потім вона втрачає актуальність. Може й так. Але газета майже дев’яностолітньої давності є відбитком подій тих часів, документом, який допоможе ближче придивитися до тодішнього безуму. Гадаю, це має сенс. Нижче — спроба невеличкого огляду преси; особливості мови, правопису й пунктуації здебільшого збережено (наприклад, відсутність у складальній касі літери «ї»), виправлено лише явні друкарські помилки. Передати типографічні особливості, на жаль, немає жодної можливості. (Курсив мій — В. Б.)

Газета «СОВІТСЬКА ВЛАДА», Видання Політсекції Олександрівського району, № 6, Ст. Олександрівськ, Неділя 9-го Січня (Января) 1921 р. Над шапкою: «Номер цей випущен в час Всеросійського Різдвяного воскресника робітниками і співробітниками Агіт-поізду „БІЛЬШОВИК“». Два гасла. Перше, ориґінальне: «Товаришу! прочитай і другому передай», друге, традиційне: «Пролетарі всіх краін, єднайтеся!..». Під шапкою через всю шпальту: «Червона Армія побідила ворога на фронті. Трудящі країни повинні побідити разруху нашого господарства». Внизу на останній сторінці: «Друкарня Агіт-поізду „БІЛЬШОВИК“». Отже, друкарня на колесах — пересувна залізнична друкарня. Далі наводимо деякі матеріали.

Звичайно, на першій шпальті — міжнародні новини:

Ото морока. Китайці і ті начали домагатися од свого буржуйського правительства, щоби воно йшло під три чорти, та передало власть трудящим. Іх буржуі переполошились і не знають як дати ради.

Не замажеш. В Германіі зрадницький уряд — баче що робочі скинуть його до біса. Щоби втихомирити, так би сказати — підмазати салом — націоналізувало (зробило державним) кілько копалень і фабрик.

В Греціі цілий час іде зворушення. Всякого сорту буржуі хочуть одбити одно у другого власть. А робітники тим часом організуються, щоби до біса втопити в морі всю цю сволоту. Вчора прийшла депеша що там вже вибухла революція. Яка це — невідомо, можливо буржуйська, можливо робоча.

Будь на сторожі. З Польщею, Финляндією, Латвією, Естонією — і межі нами — мир (у слові «мир» літера «м» перегорнута догори ногами — В. Б.). З Румунією теж спокійно. Але на буржуйських гадюк не дуже то можно покладатись. Ім показуй вид, що ти спокійний, а кулак в кишені держи.

Спокійно. По всіх державах навкруги Совітських Республік жадного наступу проти нас не видно. Докладніше иншим разом.

А далі — підбірка новин під гаслом «НЕМА МІСЦЯ БАНДИТАМ СЕРЕД ТРУДЯЩИХ». Назви такі: «Клочко знищен», «Таких не милують», «Розтріл бандитів». Потім блюзнірський матеріал «ОТКРИЛИ МОЩІ СЕРАФИМА САРОВСЬКОГО». У підбірці новин «СЕЛЯНСЬКЕ ЖИТТЯ» цікаві такі (зрештою, цікаві всі, але оці найбільш характерні):

Комнезаможі збільшуються. В Мелітопольському повіті за останні дні грудня організовано 16 волосных и 36 сільських комітетів незаможних. Біднота жваво взялась до роботи.

Вперед жіноцтво! В Андріівський комітет незаможних вибрано жінку червоноармійця. Комнезамож жваво взявся до роботи.

Пояснення словосполучення «взятися до роботи» буде пізніше в тій самі газеті. Цікаво, що в цій підбірці, крім повідомлення про рішення питання з ґендерної рівності, трапляються дві новини-близнюки, розділені кількома іншими: «Війна кулакам. В Петро-Свистунівській волости незаможники об’явили війну кулакам, підсобникам бандитів» та «Незаможний на бандита. Петро-Свистунівський комнезамож об’явив війну всім бандитам та кулакам і приступив до розиску дезертирів». Недогляд редакції чи нестача матеріалу? Немає відповіді.

Мало не головна тема — боротьба незаможників із “бандитами” різного кшталту, зокрема, махновцями. Цьому присвячений хіба не єдиний підписаний матеріал «РОЗМОВА З СЕЛЯНАМИ. МАХНОВСЬКЕ РОЗБИШАЦТВО. ІІІ.». Матеріал з продовженням, третя частина; це свідчить про те, що «Совітська влада» не є одноразовою летючкою, а справжньою періодичною газетою. Не наводжу матеріал повністю, лише одну цитату з нього: «Тому не диво, коли на з’іздах старі повстанці кажуть „хай я буду проклятий, коли я сам, власними руками не роздавив би гадину Махна, з яким може разом боровся проти Петлюри і білих“». Як я вже казав, матеріал підписаний. Автор — Я. Село.

А от і пояснення, що то за робота, яку виконують комнезаможі: підбірка новин «НЕЗАМОЖНІ НА РОБОТІ». Назви: «Незаможні зловили помішника отамана бандитів», «Селяне проти бандитів», і, нарешті, «Бандити винищені. На островах Дніпра, коло села Домантова Черкаського повіту (Кременчужська губ.) незаможними селянами виловлені всі бандити» — остаточне вирішення “бандитського” питання.

І ще один матеріал із «Совітської влади» — листування з читачами на сторінках видання: «ОТВІТИ РЕДАКЦІІ. Сел. Занченку. Як би так кождий розумів — швидко б, по всіх селах власть була в руках бідноти, як у вас. Тоді б богатій не писнув. Машини що зібрали з куркулів краще здати на прокатний пункт або пускайте на круг у свойому селі. Ваш комітет сам бачитеме як краще для неімущіх; — худобу теж. Звичайно, коли біднота тиняється по присінках — потісніть кулаків, з одежою поки що теж — упорайтесь з ними. Пишіть ще. Книжок послали».

Отак — книжок послали… Хочеться давати матеріали повністю, бо виривати цитати — все одно, що різати по-живому. Крізь убогість форми та змісту проривається могутня емоційна напруга, що відчувається й тепер, коли минуло стільки років. Немов би чути стукіт телетайпу, що перегукується зі стукотом коліс бронепоїзда. Головний редактор у шкіряній куртці з товаришем Маузером на поясі читає коректуру. Вбігає комсомолка в червоній косинці, з палаючими очима — зовсім дівчинка ще — і кричить із порога: «Товаришу Слинько, от останнє повідомлення від РОСТА. Знов куркулі активізуються!». «Ну то на першу шпальту це, товариш Зіньківська!» Запал, азарт — вони роблять історію, вони відчувають власну причетність до чогось Великого. Незабаром, вже зовсім скоро світ зміниться на краще й настане загальне братерство й мир. Еґаліте! Ліберте! Фратерніте! «Наш паровоз, вперёд лети! В Коммуне остановка…»

Далі — вже травень того ж, 1921 року. «ИЗВЕСТИЯ ЗАПОРОЖСКОГО ГУБИСПОЛКОМА И ГУБКОМА К. П. (б.) УКРАИНЫ», № 151, Вторник 17 мая 1921 года, ежедневная газета. (Якість дуже погана, літери затерті й із цим годі щось зробити). Через усю першу шпальту: «Забота о детях – долк пролетарск……». Край обірвано. Нижче: «Запорожский губком предлагает в порядке партийной дисциплины всем коммунистам и кандидатам латышам, указанным в прилагаемом при сем списке неявившихся 11 мая с. г. на общее собрание членов комлатсекции, подать в латотдел при Губкоме мотивированные заявления. Секретарь Губкома (подпись) Зав. Латсекцией (подпись)». А нижче — СПИСОК членов и кандидатов Запорожской Комлатсекции, не явившихся 2 сего мая на общее собрание секции.— Не наводитиму цілий список, лише кілька найгучніших прізвищ: 1. Андерсон Ян Янович (спливає в пам’яті Ian Anderson, “Jethro Tull”, який, утім, навряд чи має латиське коріння — В. Б.), … 4. Браун Василий Алексеевич, … 7. Дышлер Фриц Индрикович, … 10. Фрейман Фридрых Карлович. Цікаво: латкомітет і комлатсекція. Геть не політкоректні назви як на сьогоднішній день. Утім, можливо, існували ще й бєл-, нєм- стрєл-, там-, сям- тощо комітети й секції, створені за національною чи будь-якою іншою зовнішньою ознакою. До речі, тут, скоріше за все, маємо справу із залишками розформованої у листопаді 1920 року Латиської дивізії — тими самими латиськими стрільцями, що після Жовтневого перевороту перейшли на бік більшовиків.

На останній шпальті матеріал під назвою «Стыдно» — реакція автора, який сховався під псевдонімом «Политработник»: «Жалко становится и юбиляра, вынужденного выступать перед публикой в бездарной и неблагодарной роли, и публику, ожидавшую получить художественные, эстетические переживания, и вынужденную любоваться ярмарочной „петрушкой“ (дивне словосполучення; може, «ярмарочным Петрушкой»?). А больше всего — грустно и горько становится при мысли о тех, кто пал под Перекопом, и чьи имена, будем надеяться в первый и последний раз, служили вчера вечером вывеской балагана». Отже, катарсису не відбулося.

ИЗВЕЩЕНИЯ. Настоящим («м» до гори ногами) Запорожский (Александровский) Губернский Отдел Социального Обезпечения об’являет, что с 14 мая с. г. всякая выдача мануфактуры («ы» перегорнута) Губсобзсй (?) ПРЕКРАЩАЕТСЯ. впред до прибытия мануфактуры из Харькова («в» перегорнута. П’яний складальник? Остання шпальта, кінець зміни…) (Наркомсобеса). Завгубсобесом ГАФТ. Управдел КОГАН.

Убедительно просят лечебные учреждения и частных лиц знающих о местонахождении больного Мордхеля Иохелева Зака сообщить по адресу: Московская № 59 кв. Зака.

Далі. «МОЛОДЕЖЬ, ВПЕРЁД». Однодневная юбилейная газета Бердянского укома КСМ. Бердянск. Суббота 20 января 1923 года. Гасло: «Будущее принадлежит нам». (Просто тобі “Tomorrow Belongs to Me!” — хто пам’ятає «Кабаре» Боба Фосса). Тут два цікаві матеріали. Перший «НУЖНО ЛИ ВЕРИТЬ В БОГА» з епіграфом: «Религия — опиум для народа». К. Маркс. і висновком: «Собственными силами рабочие и крестьяне освободятся от гнета капитала». Другий — «Воспоминания. В КРОВАВЫЕ ДНИ» про “геройськи” загиблого в боях із махновцями головного комсомольця Бердянщини і начальника “Особого морского отдела” т. Аркадьєва.

Дивимось далі. «РАБОЧЕ-СЕЛЯНСКОЕ СЛОВО». № 7. Орган Бердянского Окружкома КП(б), Окрисполкома и Окрпрофбюро; четверг 29 января 1925 г. Год издания седьмой.

Мирні часи, інші проблеми. І знов матеріал під назвою «Стыдно»: «В гор’ячейке ЛКСМ «Водников» имеется секретарь Мазин, у которого „матерщина“ не сходит с языка, без этого он одного слова не выговорит. Стыдно т. Мазин! Неужели секретарю ячейки заниматься такими глупостями, брось и начни заниматься более полезными вещами, и воздействуй на своих членов ячейки». Підпис: Скорпион.

Тут і оголошення про КОНКУРС стенных газет, а на іншій шпальті ИЗВЕЩЕНИЕ: «Указанных ниже товарищей редакция просит прибыть в 6 час. вечера в Ц. Р. К. в субботу 31-го января для изучения стенгазет представленных на конкурс […], а також дві рецензії — театральна та кінорецензія:

Театр

ТЕАТР ИМ. ЛЕНИНА

«Новый Быт и Ленпризыв».

Новая пьеса А. Бендельстона, постановка режисс. Гуровича-Марского.

Постановка пьесы как нельзя более удачно совпала с годовщиной смерти Ильича. Пьеса — агитационного характера.

Действие разворачивается в рабочей семье Григорьевых. Два лагеря: — отцы и дети. Два мира.

Дети Комсомольцы — отец рабочий металлист 53-х лет — религиозен, мать безграмотна. Борьба двух миров, двух бытов — старого и нового. Старик верит Ленину — это «Ленин говорит, а не вы шалопаи» (детям).

Борьба упорная, непрекращающаяся, идейная борьба…

Умер Ленин. Старик пробудился, вспомнил расстрел 9 января 1905 года — сам был участником (розстрілу? — В. Б.), сравнил, сопоставил царский произвол и Советскую власть и сказал себе — да Ленинское учение правильно.

Он записался в партию.

В III акте старик Григорьев выступает на траурном митинге. Этот момент так ярок, красочен, силен, что публика забыла, что она в театре и в президиум траурного заседания (по пьесе) — был выдвинут один товарищ от производственного союза…!

Мать постепенно тоже втягивается в новый быт.

Новый быт торжествует в семье Григорьевых, Все гнилое — старое рухнуло. Ленин умер — но дело его живет.

Отличная игра комсомольцев лишь усилила впечатление пьесы.

Б. Горяинов

А ось фрагмент кінорецензії (Кино «КРАСНАЯ ЗВЕЗДА») «[…] Дворец и крепость»): «На экране протекает картина борьбы «Народной воли» с царским самодержавием и произволом. Красочно ярко отмечен контраст между жизнью царского двора, царя и его придворной клики и медленным угасанием пожизненных заключенных Алексеевского равелина — самой ужасной дыры Петропавловской крепости. Перед зрителем «живой» Желябов, «живая» Софья Перовская, Гриневецкий, Нечаев, Герцен и др. революционные деятели. Прекрасная игра артистов, богатейшая постановка фильмы, ставит ее на первое место среди фильм советского кино».

Дивимось далі. «НАША ПРАВДА», Субота, 22 жовтня 1927 р. ч. 84 (540), Маріуполь. Друкарня в-ва «Наша Правда». Окрліт 691.

Вже 1927 рік. «Жить стало лучше, жить стало веселей». Інші часи, бандитів винищено, будуємо нове життя. Широким поступом йде українізація, але й працює вже на повну СЛОН — Соловецький табір особливого призначення (начальником якого був колишній латиський стрілець Ф. Ейхманс) на півночі СРСР, де закінчать своє життя діячі української культури Валеріян Підмогильний, Євген Плужник, Лесь Курбас, Микола Зеров, інші представники «розстріляного відродження». Але хто знає майбутнє? «Мы мирные люди, но наш бронепоезд стоит на запасном пути…». Бронепоїзд «Більшовик». Несподівано оголошення російською:

ПРИНИМАЕТСЯ ПОДПИСКА на самый лучший крестьянский журнал «НОВАЯ ДЕРЕВНЯ». Выходит 2 раза в месяц, книжками по 64 стр. каждая с большим количеством рисунков. К журналу даются бесплатные приложения в виде с.-х. КНИГ, ПЛАКАТОВ, КАЛЕНДАРЯ. Подписная цена на 1 год — 5 р., 6 мес. — 2 р. 50 к. и на 3 мес. — 1 р. 25 к. Заказы и деньги направлять по адресу: Москва, 9, Изд-во НКЗ «Новая Деревня» Отделение подписки.

Володимир БАЦУНОВ,
Харків

Газета “Український простір” №20 (28) від 15-30 листопада 2009 р.