Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

Населення: світ і Україна

Майже 4 000 народів…

Шаровари - це одяг…

Підставою для нашо…

ДО УВАГИ!

Зважаючи на каранти…

Писання - це спосіб…

Сьогодні ми прогов…

«
»

У Харкові показали мультфільм знятий в Україні за казкою росіянина Пушкіна. Розбір побаченого дітьми та їх батьками

У харківському кінотеатрі загальноукраїнської мережі «Планета кіно» для маленьких глядачів напередодні 8 березня влаштували передпрем’єрний показ мультфільму «Викрадена принцеса: Руслан и Людмила» за мотивами казки авторства класика російської літератури Олександра Сергійовича Пушкіна.

Як журналістам розповіли організатори харківського кінопоказу, за бажанням творців мультфільму, першими глядачами повинні були стати діти сімей АТО, діти-сироти та діти, які потребують особливої турботи.

Якщо не вдаватися в подробиці, то сам мультфільм — його комічні діалоги і ґегі, викликають сміх або усмішку не тільки у дітей, проте, крім цього, мультфільм наповнений і іншим вмістом, аналіз якого може привести до не настільки однозначного його сприйняття.

З офіційного анонса мультфільму «Викрадена принцеса: Руслан и Людмила» (англ. «The Stolen Princess»), ми дізнаємося, що «ця історія розгортається на території Київської Русі, за часів відважних воїнів, прекрасних принцес і сильних чаклунів. Мандрівний артист Руслан, який мріє стати лицарем, зустрів прекрасну Мілу і закохався в неї, навіть не підозрюючи, що дівчина — дочка київського князя. Але щастя закоханих не судилося тривати вічно: злий чаклун Чорномор з’явився в магічному вихорі і на очах Руслана викрав його кохану, прагнучи звернути силу її любові на власну чаклунську силу. Не роздумуючи, Руслан відправився в погоню за вкраденої принцесою, щоб, подолавши всі перешкоди і небезпеки на своєму шляху, довести, що справжня любов — сильніша магії».

Під час перегляду мультфільму виникає стійке відчуття «Я вже все це десь бачив». І дійсно, якщо згадати, що до цього саме студія «Animagrad» брала участь в створенні мультиплікаційного проекту «Казкова Русь», а консультантами «Викрадена принцеса: Руслан и Людмила», нібито виступали голлівудські мультиплікатори – розумієш, що це не випадкове відчуття.

Якщо не надто заглиблюватись у розбір мотивів, то можна припустити, що мультфільм явно містить відсилки до американських мультиплікаційних і художніх фільмів — «Рапунцель», «Принцеса і жабеня», «Красуня і чудовисько», «Титанік». Однак не тільки до американських, в мультфільмі простежується і вплив мультиків радянського походження, наприклад «Бременські музиканти» і російського мультфільму «Іван-Царевич і сірий вовк». Всі ці «пасхалки» може бути і були б до місця, однак не цілком зрозуміло — про яку, так звану, «Київську Русь» йдеться. Рідне місто Людмили стоїть на березі великої ріки, з деяких ракурсів, явно нагадує гирло річки, яке впадає в море. Місто має порт, в якому стоять кораблі, що неіллюзорно подібні на каравели чи ґалеони (чисто морські судна), до того ж — які не мають нічого спільного з лодіями часів Русі.

Само місто, візуально, представляє собою західно-європейське містечко при замку-донжоні (не плутати з дитинцем східнослов’янських міст). Будинки покриті обпаленою черепицею, конструктивно вони близькі до німецьких характерних середньовічних житлових будинків, бруківка на мостових — навіть у районі нетрів, куди через незнання потрапляє Міла. Складно ідентифікувати як належну київському великокнязівському «столу» (престолу) і корону, в яку обряджений київський князь. Чисто візуально, у крайньому випадку, вона ближче до корон французьких королів, саме тому що трилисник на зубчиках корони складно віднести до тризубу, та й виглядала корона київських великих князів в реальності зовсім інакше. Ще більш цікаве видовище очікує на уважного глядача в самому палаці київського князя. В одній зі сцен, яка проходить на тлі коридору, обвішаного «типовими» імперськими штандартами з золотої тканини, на яких у верхній частині прапора розташовано стилізоване в коло (на зразок японського мону) зображення червоного грифона з мечем. Не можу абсолютно точно стверджувати, що це саме те, що там зображено (бо зображення занадто дрібне), однак червоний грифон з мечем — це центральна частина герба Романових, династії, яка правила в Російській Імперії (що виникла значно пізніше Київської держави). Що це зображення робить на штандартах великокнязівського палацу в типу середньовічному Києві — абсолютно не зрозуміло.

На обладунках (а точніше, на тканинному вбранні хрестоносця) одного з другорядних персонажів, очевидно — лицаря-тевтона, зображений вельми характерний символ — німецький хрест (той самий, що був нанесений на бойові машини німецького Третього Рейху, що дає пряме відсилання до сучасної російської міфології «Діди воювали»). І, до речі, цей персонаж є самим незграбним і гротескним з усіх представлених, можна сказати — головним невдахою.

Якимось чином серед європейських лицарів затесався типово монгольський баатур (багатур). Крім того, пара другорядних персонажів нагадує Румату Есторского і барона Пампу (що правда, будучи лише дуже блідими копіями літературних персонажів), як то кажуть — теж казкою помилилися.

Прикраса на тюрбані Чорномора значною частиною дорослих глядачів пізнається відразу — «типовий» канонічний, з екранізації «Око Саурона» за мотивами творів англійського письменника Дж. Р. Р. Толкіна.

Навіть творчість класика радянського комедійного кіно Леоніда Гайдая було використано творцями мультфільму — в одній зі сцен мультфільму явно пародіюється одна з сценок в його фільмах за участю персонажів Боягуза, Балбеса і Бувалого. Крім цього, також присутні недвозначні алюзії і на сучасну серію російських мультфільмів «Три богатирі».

В одній з локацій представлена виконана в буддійському стилі і з німбом статуя самого Олександра Сергійовича Пушкіна, яка має наочно продемонструвати зв’язок цього творіння мультиплікаторів з його твором, проте вже в самому кінці мультфільму глядач дізнається, що якась Наїна, що стала жертвою чаклунства Чорномора, була метою походу доброго чарівника. В оригіналі, що належить перу російського класика — це зла чаклунка, яка допомагає цьому темному магу. Як на мене, це ще одна ознака занадто вільного поводження з першоджерелом.

Одним словом, візуальний ряд у мультфільмі свідомо намагалися зробити максимально інтернаціональним, щоби глядач в інших країнах легко розгледів щось своє, проте не мав можливості побачити те, що прямо би давало уявлення про середньовічну історію і культуру України. Ми ж не забули, що середньовічна Русь — це історія України?

Звичайно, все вище викладене є суб’єктивним поглядом автора, а читач має право стати глядачем і самостійно оцінити даний мультфільм.

Олександр КУЗЬМЕНКО,
Харків

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *