Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

Населення: світ і Україна

Майже 4 000 народів…

Шаровари - це одяг…

Підставою для нашо…

ДО УВАГИ!

Зважаючи на каранти…

Писання - це спосіб…

Сьогодні ми прогов…

«
»

Схід і захід разом: у Харківській єпархії УПЦ Київського патріархату служить священик родом з Волині

Отець Юрій Боратинець служить у Харкові вже понад три роки. Приїхав служити до Харківської єпархії Київського патріархату у вересні 2014 року. Одружений з харків’янкою, має двох дітей. Нині є настоятелем храму Святого Духа при Дріжджовому заводі міста Харкова (ТОВ «Компанія Балекс»). Нещодавно о. Юрій відзначав тридцятирічний ювілей; скориставшись цією нагодою, ми вирішили поспілкуватися з отцем Юрієм безпосередньо.

– Отче, яким був Ваш шлях до Церкви?

– Люди доволі часто запитують «Як ви обрали цей шлях? Напевно, у вас батько священик?». Мої батьки – звичайні миряни, за професією мама – бібліотекар, тато – механік. Моя прабабуся Марія була дуже віруюча. Я бачив, як вона молилася, пам’ятаю, як вона дбала про виконання Заповідей Божих, і це значною мірою сприяло моїй християнізації та воцерковленню. В юності я ходив до храму лише у великі свята, бо не хотілося вставати рано, стояти довго…

Народився я в селищі міського типу Жовтневе (тепер – Благодатне) Волинської області, поблизу міста Нововолинськ, що на кордоні з Польщею. Там є парафія, до якої я ходив і звідки зробив свої перші кроки до духовності. Отцем-настоятелем тієї парафії є Станіслав Галайко, митрофорний протоієрей.

Спочатку я ходив до храму як звичайний парафіянин – стояв, молився; а потім отець Станіслав мене запросив до вівтаря і я почав прислуговувати як паламар. Зрозуміло, що в мене виникало дедалі більше запитань, але коли я відчув Благодать Божу і збагнув, як до душі мені Служба Божа, мені захотілося ходити до храму частіше. Після закінчення школи переді мною постало питання: ким бути? – і я вступив до Київської православної богословської академії, де закінчив магістратуру та аспірантуру, провчившись вісім років, духовно зростаючи, подвизаючись. Після закінчення академії мене висвятив єпископ Харківський і Богодухівський Митрофан (Бутинський): це було вже тут, у Харкові, в храмі святого Іоана Богослова. Висвячений я був спочатку в диякони – на Різдво Пресвятої Богородиці, потім у священики – на День пам’яті святого Іоана Богослова.

Згодом на території Дріжджового заводу була організована парафія і невеличка капличка – храм Святого Духа, де щоденно відбуваються богослужіння, читаються акафісти різним святим, у неділю відбувається Божественна Літургія. Я працюю з людьми, які працюють тут, на території заводу, допомагаю їм духовно зростати, можна сказати, я їхній духовний опікун. Ми проводимо різні заходи культурного та духовного спрямування. Як душ пастир я відкритий не тільки для працівників підприємства, а також і для всіх християн, зокрема тих, хто мешкає неподалік заводу.

– Тобто прийти на службу може християнин будь-якої юрисдикції: Московського патріархату, Автокефальної церкви (УАПЦ), Греко-католицької тощо?

– Звичайно. Храм завжди відкритий для всіх. Усі ми християни і нас повинен об’єднувати Господь наш Ісус Христос – адже Він не належав ні до греко-католиків, ні до Московського патріархату, ні до Київського, ні до Автокефальної церкви… Він єдиний і Він є Любов, Він повинен нас об’єднувати і ми раді бачити на богослужінні всіх охочих.

– Як Вам Харків – Вам, україномовному волинянину, людині, яка виросла на Заході України? Ви мешкаєте тут понад три роки. Що Ви могли б сказати про Харків, харків’ян, про тутешню атмосферу? Як ви сприймаєте Схід України і Харків зокрема?

– Звичайно, Схід України відрізняється від Заходу. Трішки інші традиції, є відрізнення у культурі, сприйнятті, мові. Спочатку було не дуже комфортно, оскільки коли розмовляв телефоном у транспорті українською мовою, до мене пильно придивлялися. Але потім я зрозумів, що більшість населення тут є російськомовним, і призвичаївся до цього. Однак я розмовляю українською, бо ми живемо в Україні і державною мовою є українська; це мова моїх батьків, мова, якою мене навчали у школі. До того ж Харків є одним з культурних центрів України, тому я вважаю, що українська мова повинна звучати як на телебаченні чи радіо, так і в спілкуванні між людьми. Таким чином ми показуємо, що ми українці. Це один з важливих моментів, бо не маючи мови, ми не матимемо своєї власної ідентичності, а отже, і держави. Силоміць когось змушувати розмовляти українською я не хотів би, але я несу нашу мову в світ і в люди.

– Ви мали низку виступів на обласному телебаченні. Розкажіть, чому вони були присвячені і чи була якась реакція на Ваші виступи серед парафіян, населення?

– Час від часу мене запрошують на телеканал ОТБ, на передачу «Харків онлайн». Говоримо на різні духовні теми, я розповідаю про свята, про народні українські традиції. Ті знайомі, які бачили мене по ТБ, дякували за те, що я виступав, казали, що взяли для своєї душі щось корисне. Тому я завжди радий, коли запрошують на телебачення.

– В Україні йде війна. Як харківська єпархія УПЦ КП допомагає фронтові?

– У нас є ряд капеланів, які несуть свою службу у фронтових зонах і духовно допомагають бійцям, які тримають ці пости, захищають кордони нашої держави. Душпастирі моляться разом із військовиками, причащаються Святих Тайн Христових, ведуть духовні бесіди, підкріплюють їхній дух. Таких капеланів чимало. Я знаю особисто священників, які несли там свій послух. Вони почергово міняються. Військовики приходять і від щирого серця сповіряють свої проблеми; деякі доволі швидко починають навертатися. Запитую когось із священників, які служили і служать на фронті: «Як вам там, отче?». Мені кажуть: «Знаю, як кулі свистять над головою». Це сумно чути. Війна – це недобре, це страждання, це кров, це братовбивство, а між людьми повинна бути любов, як заповідав нам Ісус Христос.

З іншого боку, цей період є випробувальним для нашої країни: незалежність ми отримали, можна сказати, легко, а тепер мусимо, на жаль, її відстоювати. Тепер, виходить, вона утверджується кров’ю наших оборонців, які віддають душу свою на полі бою, захищаючи нашу свободу і державу. Господь Бог сказав: «немає більшої любові за ту, коли хтось душу свою віддасть за ближніх своїх», тому щодня в храмах ми молимося за наших воїнів, аби Господь укріпив їх, аби вберіг від кулі ворожої. Адже на фронті – здебільшого молоді хлопці, які мали б нині будувати мирну країну, виховувати своїх дітей, аби нація зростала, а замість цього назад часто привозять їхні тіла.

Крім того, ми через волонтерів намагаємося допомагати матеріально і підкріпляти хлопців, які виконують там свою місію. Збираємо від парафіян різні пожертви, закуповуємо одяг, ліки, харчі, передаємо в місця, де точаться бойові дії.

– Якщо подивитися на церковну мапу Харкова, зокрема православну, то побачимо, що сьогодні беззастережну перевагу має Московський патріархат: у місті близько сорока храмів цього підпорядкування, які або функціонують, або добудовуються. Тим часом, якщо порахувати храми Київського патріархату, греко-католицькі, Української Автокефальної Православної Церкви, то їх разом на пальцях перелічити можна. Як нам бути, коли на території Харкова і України діє релігійна організація, яка – безпосередньо чи ні – є ворожою до України?

– Харківська єпархія УПЦ КП за числом парафій – найменша з усіх єпархій в Україні. Недалеко від нас – кордон із Росією, і, відповідно, українській церкві тут живеться важко. Люди звикли до вимог Московського патріархату, зокрема до заборон відвідувати українські храми, – однак людина повинна бути вільною в своїх діях. Як вона до храму прийшла – це вже її справа; головне, що вона прийшла і за допомогою священика там воцерковлюється, набуває тих якостей та чеснот, які потрібні в подальшому духовному житті. А щодо Московського патріархату… Я не хочу казати чогось поганого, бо вони наші брати по вірі, але вони не замислюються про те, що «всякий гріх проститься людині, окрім хули на Духа Святого». Хула на Духа Святого – це свідоме заперечення чи Божої волі, чи якоїсь істини, а Господь каже: «Я є істина і життя, і хто прийде до Мене – того Я заспокою, продовжу життя його». При цьому священики Московського патріархату свідомо навчають своїх парафіян не ходити до храмів Київського патріархату (а також до Автокефальної та греко-католицької церков), бо там, мовляв, не діє Благодать Божа і не чинні Таїнства, або беруть і перехрещують немовлят чи дорослих, які не в них хрестилися… Як можна виміряти Благодать Божу в храмі? Чи є апарат, який би її виміряв? Так можна температуру чи вологість повітря виміряти, але Благодать Божу лише душею своєю може відчути людина, яка ходить до храму, молиться там. «Благодать» походить від слів «благо» «і дати»: Господь дарує людині Свою благість. А коли людині кажуть «не ходи туди, там благості немає» – в цьому великий гріх. Священнослужителі Московського патріархату не усвідомлюють, що вони коять, говорячи таке. Тим часом їхні парафіяни впевнені: все, що каже священик, – істина.

Московський патріархат називає себе «канонічним». А що таке канонічність, які є канони, хто їх розробляв – прості парафіяни на цьому не дуже знаються. Розділеність української православної спільноти – це трагедія, але сподіваймося, що все-таки з допомогою Божою в Україні відбудеться об’єднання і буде єдина Помісна Православна Церква, яка справді молитиметься за народ український, за владу, за військо, за єдність, мир і славу нашої держави.

Політика Московського патріархату – це «русскій мір». Він нам не потрібен, він вже прийшов до нас, цей «русскій мір», і ми бачимо, що від цього гинуть наші кращі сини і дочки. В цьому полягає вся його суть. «Руській мір» – це, по суті, ідолопоклонство: не «Богу служи і ближнього свого люби», а «люби свого вождя і тільки йому служи, йому поклоняйся і його слухай». Але ми в храмах маємо навчати про Христа, про його любов, про прощення гріхів, про молитву за ближніх, а не про політику того чи іншого вождя, який керує державою.

Так, Київський патріархат виховує своїх вірних зокрема й у патріотичному дусі. П’ята заповідь каже нам, що ми повинні шанувати батька і матір своїх і любити їх, тоді довго житимемо і матимемо щастя на землі. Саме від цього походить і поняття любові до батьківщини, тобто шани до своєї землі, її мови, традицій, культури. А як виконує цю заповідь Московський патріархат, ігноруючи, наприклад, мову нашої землі, традиції, культуру? На мою думку, це хибний шлях… Лишається в мене невеличка надія, що ці наші брати по вірі нарешті схаменуться і займуть більш правильну позицію відносно і Бога, і України.

– Мені здається, каплиця Святого Духа, яка функціонує на заводі, – явище в своєму роді унікальне: бо мені, наприклад, невідомі інші підприємства, на яких була б православна каплиця.

– Так, завдяки керівництву я був прийнятий до штату підприємства «Торговий дім „Золота миля”» капеланом, і вже за моєї присутності тут була створена ця каплиця-храм Святого Духа. Керівництво компанії дбає не тільки про духовне і культурне збагачення своїх працівників, а також і про те, щоб інші люди, які мешкають у Харкові, мали змогу прийти до храму і помолитися.

Ми здійснюємо тут не тільки богослужіння, а й різні свята і культурні заходи для дітлахів. Часто проводимо майстер-класи для них, знайомимо їх з українськими традиціями. Діти – це зерно, яке ми повинні дбайливо вирощувати, доглядати, аби воно проросло щедро і дало свій якісний плід.

– Либонь, вибір керівництва на користь Київського патріархату зроблено для того, щоб людей вести не тільки до Бога, а й до України також. Є інформація, що в цьому районі, де нині знаходиться завод, поблизу універмагу «Харків» і Будинок культури ХЕМЗу, до 1937 року був Храм Святого Духа, який потім зруйнували більшовики. Чи немає зв’язку в назві між тим храмом і сьогоднішньою каплицею на заводі?

– Саме так: до 1937 року неподалік звідси була Свято-Духівська церква. Про неї є згадки в документах, ми можемо уявити собі її архітектурний вигляд. Вона була три престольною, центральний престол був присвячений Святому Духові. Два бокові престоли були пойменовані на честь святих. Це був величний храм, де працювала парафіяльна школа, в якій навчали християнської етики.

І саме тому з ініціативи власників і директора підприємства Олександра Олександровича Бандурки тут, на території заводу, створено невеличку капличку в ім’я Святого Духа. Але надалі є бажання відтворити на тому ж історичному місці повноцінний храм – такого самого вигляду, що й був до зруйнування. Але за право відновити зруйнований більшовиками храм іде протистояння між двома патріархатами, Київським та Московським. На жаль, за нашою інформацією, міська влада, як і завжди, схиляється до того, щоб віддати місце під будівництво Московському патріархатові. Поміркуймо: якщо тут стоятиме українська церква, все набуде аж надто символічного звучання: тут і станція метро «Захисників України», і Академія Національної гвардії України… Але ми сподіваємось, що рано чи пізно настане час, коли і міська влада Харкова стане нарешті патріотичною і сприятиме побудові власне українських храмів.

– Отче Юрію, насамкінець повідомте для наших читачів, будь ласка, розклад богослужінь і адресу храму. Як можна з Вами зв’язатися? Ви згадали, що запрошуєте на Службу Божу не тільки працівників заводу, а й усіх харків’ян?

– Храм Святого Духа УПЦ КП знаходиться на території компаній ТОВ «Балекс» та приватного підприємства «Торговий дім „Золота миля”». Це, власне, Дріжджовий завод, адреса – Московський проспект, 135а. Богослужіння (читання акафіста) в нас відбуваються о 12.30 щоденно, крім середи та суботи. В понеділок – акафіст Святому Духові, у вівторок – Пресвятій Богородиці, в четвер – Святому Миколаєві Чудотворцю, у п’ятницю – Святій великомучениці Параскеві. На заводі п’ятиденний робочий графік, тому в суботу каплиця зачинена, крім свят, що припадають на суботу. Щонеділі Божественна Літургія відбувається о 10 годині. Різні таїнства та треби можна здійснити кожного буднього дня, з 8 до 17 години, а також після Літургії в неділю. Я завжди буду радий бачити тих, хто завітає до нашого храму.

Телефон для інформації – 050-69-39-777. Завжди радий дати відповідь на всі ваші запитання. Бережи вас Господь!

Спілкувалися
Євген Левін
Катерина Андрєєва
Єлизавета Борискіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *